755/4059/16-к Про порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому пішоходу середньої тяжкості тілесне ушкодження - 19.06.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Зьоми В.О. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015100040012272 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м.Києва, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 06 січня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_1 приблизно о 10 год. 20 хв. 14 серпня 2015 року, керуючи автомобілем "Форд" реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись заднім ходом у напрямку від вул. Русанівська набережна в бік бул. Давидова у м. Києві, у порушення вимог пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України не звернувся за допомогою до інших осіб та не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки, у зв'язку з чим здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_3, яка в той час рухалася позаду даного автомобіля, переходячи дорогу, що призвело до отримання останньою тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 та його захисник Зьома В.О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, порушують питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України та закриття кримінального провадження. Зазначають, що до суду касаційної інстанції подана заява потерпілої про те, що вона не має претензій до засудженого та примирилася з ним, а тому ОСОБА_1 має бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України. Також в обґрунтування своїх вимог засуджений та його захисник указують, що судами при призначенні основного покарання не враховано майновий стан ОСОБА_1, а при призначенні додаткового покарання не у повному обсязі враховано, що він допомагає своєму діду ОСОБА_4, який є інвалідом І групи та пересувається у візку, відвідувати медичні заклади, що ОСОБА_1 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, одружений, позитивно характеризується, наявні обставини, що пом'якшують покарання. Крім того, наголошують, що судом взято до уваги ряд недопустимих доказів, а апеляційний суд свої висновки належним чином не мотивував.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник ЗьомаВ.О. підтримали касаційну скаргу.

Прокурор Опанасюк О. В. заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи засудженого та його захисника, що стосуються правильності установлених фактичних обставин кримінального провадження, неповноти судового розгляду, на підставі ст. 433 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Твердження засудженого та його захисника про недопустимість окремих доказів були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі докази як протокол огляду місця події від 14 серпня 2015 року, протоколи слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_3 з додатками вірно прийняті судом як допустимі. При цьому зазначені висновки були належним чином мотивовані як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Також не знайшли свого підтвердження і доводи, викладені у касаційній скарзі, про недопустимість висновків автотехнічної та судово-медичної експертиз, оскільки вони також були предметом перегляду суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою захисника, при цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що вказані докази правильно взяті до уваги судом першої інстанції та їм надана належна оцінка.

З зазначеними висновками погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

Доводи засудженого та його захисника про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, ст. 46 КК України передбачено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Частиною 8 цієї статті передбачено, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції засуджений зазначав, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, будь-які дані про те, що потерпіла на стадії судового розгляду у судах першої або апеляційної інстанцій примирилася з потерпілим, що їй відшкодовані завдані збитки матеріали кримінального провадження не містять. Натомість, під час судових дебатів в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_3 просила постановити щодо ОСОБА_1 законне і обґрунтоване судове рішення. Будь-яких заяв або клопотань від сторони захисту та від потерпілої про примирення не подавалося.

Оскільки суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, які набрали законної сили, а не розглядає кримінальне провадження по суті, то він позбавлений можливості задовольнити це клопотання потерпілої.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 56 КПК України на всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

Частиною 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Примирення із засудженим чинними кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

За таких обставин твердження засудженого та його захисника про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України є безпідставними.

Твердження, викладене у касаційній скарзі, про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованими. Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, який є необережним злочином невеликої тяжкості, дані, що характеризують особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, задовільно характеризується, відсутність обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Розглянувши за апеляцією захисника матеріали провадження та детально їх вивчивши, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та про правильність кваліфікації його дій, а також звернув увагу на докази, які спростовують доводи, викладені в апеляції.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 407, 419 КПК України.

Враховуючи вищезазначене, касаційна скарга засудженого та його захисника не підлягає задоволенню.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказували засуджений та його захисник у касаційній скарзі, не встановлено.