278/3064/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне під час конфлікту з потерпілим - 14.06.2018 Прийняття

за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області Гребенюка Р.В. на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Управління охорони здоров'я міської ради м. Житомира 2 486 гривень 95 копійок на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 червня 2015 року приблизно о 16 годині 30 хвилин біля будинку № 295 у кооперативі "Сотрудників" Соколовського дачного масиву Житомирського району під час конфлікту з ОСОБА_2, який виник через те, що ОСОБА_1 прийняв його за особу, яка вчиняє майнові злочини на території дачного масиву, умисно завдав потерпілому біля восьми ударів руками та предметом, пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, по голові та різним частинам тіла з лівої сторони, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я, та тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що суд першої інстанції незаконно застосував при призначенні покарання ОСОБА_1 положення ст. 69 КК України, оскільки як підстави для цього було враховано лише дані про особу ОСОБА_1 Зазначає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 419 КПК України доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність залишив поза увагою. Указує на безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме протоколів пред'явлення особи для впізнання. Крім того, зазначає, що судові засідання від 18 січня 2016 року та 01 грудня 2016 року проведено за відсутності потерпілого ОСОБА_2, чим порушено ст. 412 ч. 2 п. 5 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав, що касаційна скарга є обґрунтованою в частині доводів про неправильне застосування положень ст. 69 КК України та щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, і просив її задовольнити частково, скасувати ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2017 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України та невідповідність призначеного покарання ОСОБА_1 тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не спростовують висновки суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання з огляду на наступне.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, особу винного, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, на підставі ст. 89 КК України не судимий, думку потерпілого, який наполягав на суворості покарання, думку прокурора про необхідність призначення реального покарання у виді позбавлення волі. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав наявність двох малолітніх дітей на утриманні ОСОБА_1, його працевлаштованість, виключно позитивні характеристики, не вчинення інших злочинів або адміністративних проступків. Обставин, які обтяжують покарання, встановлено не було.

Врахувавши наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, зокрема, наявність сім'ї та двох неповнолітніх дітей, міцність його соціальних зв'язків, його працевлаштованість і можливість приносити суспільству користь своєю працею, виключно позитивні характеристики за місцем роботи, та які знижують ступінь суспільної небезпечності особи винного і вчиненого ним злочину, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про можливість призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, призначивши більш м'яке покарання, не зазначене в санкції ст. 121 ч. 1 КК України, у виді обмеження волі на строк 5 років.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у касаційній скарзі прокурора доводи, у тому числі про неправильне застосування ст. 69 КК України та м'якість призначеного покарання, і визнав їх необґрунтованими, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При цьому суд апеляційної інстанції послався на думку потерпілого при апеляційному розгляді, який заявляв про примирення з обвинуваченим і повне відшкодування йому заподіяної шкоди, просив врахувати конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та пом'якшити призначене ОСОБА_1 покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, згідно з телефонограмою від 18 грудня 2015 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 14 грудня 2015 року потерпілий ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про підготовче судове засідання в суді першої інстанції на 18 січня 2016 року. Про судове засіданні в суді першої інстанції на 01 грудня 2016 року потерпілого ОСОБА_2 також було належно повідомлено телефонограмою від 14 листопада 2016 року.

Згідно з аудіозаписом судового засідання від 08 вересня 2017 року, який міститься на технічному носії фіксації судового провадження в суді апеляційної інстанції, прокурор клопотав про повторне дослідження протоколів пред'явлення особи для впізнання з метою спростування висновків суду першої інстанції про недопустимість зазначених доказів. Суд апеляційної інстанції розглянув зазначене клопотання з дотриманням вимог ст. 404 ч. 3 КПК України та обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області Гребенюка Р.В. - без задоволення.