Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 15 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2009 року .

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 15 липня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Тростянець Сумської області,

громадянина України,

не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України на 150 годин громадських робіт.

ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

5 червня 2008 року ОСОБА_5 отримав у Тростянецькому центрі зайнятості статус безробітного і став отримувати допомогу по безробіттю. З 10 вересня по 10 жовтня 2008 року ОСОБА_5 працював в ЗАСТ "Агрофірма "Чорноморець", де одержав заробітну плату в сумі 1 769 грн. 84 коп., але не повідомив про своє працевлаштування Тростянецькому РЦЗ і продовжував там отримувати допомогу по безробіттю, чим порушив ст. 30 Закону України "Про зайнятість населення", яка передбачала, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного. Всього за період з вересня 2008 року по травень 2009 року він незаконно отримав допомогу по безробіттю на суму 3 681 грн. 13 коп., тобто шляхом обману та зловживання довірою заволодів державними коштами Фонду загальнодержавного страхування на випадок безробіття Тростянецького РЦЗ на вказану суму.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2009 року цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв'язку з дійовим каяттям. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що судами не було взято до уваги той факт, що він уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, повернув отримані ним кошти як тільки йому стало відомо про незаконність їх отримання, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину. Крім того, засуджений просить перевірити законність його притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки вважає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у нього умислу на заволодіння державними коштами.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню в частині застосування до засудженого ст. 45 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як убачається з вироку, формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, суд послався на порушення ОСОБА_5 ст. 30 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ, внаслідок чого засуджений у період із вересня 2008 року по травень 2009 року, незаконно отримуючи допомогу по безробіттю, шляхом обману заволодів державними коштами на суму 3 681 грн. 13 коп.

При цьому ні органи досудового слідства, ні суд не звернули увагу на те, що вказану статтю було виключено із зазначеного Закону на підставі Закону № 3483-15 від 23 лютого 2006 року.

Натомість правовідносини між громадянином, який набув статус безробітного, і відповідними державними органами регламентовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ (1533-14) , а також наказом Міністерства праці і соціальної політики України "Про затвердження порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" від 20 листопада 2000 року.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на законних підставах став на облік у Тростянецькому районному центрі зайнятості і з червня 2008 року почав отримувати допомогу по безробіттю. У період з 10 вересня 2008 року по 10 жовтня 2008 року ОСОБА_5 тимчасово працював виноградарем у ЗАСТ "Агрофірма "Чорноморець", де отримав заробітну плату у розмірі 1 769 грн. 84 коп., про що не повідомив центр зайнятості і продовжував отримувати допомогу по безробіттю до травня 2009 року.

Виходячи з наведеного, суд визнав, що у цей період, тобто з вересня 2008 року по травень 2009 року, засуджений не мав права отримувати допомогу, а тому шляхом обману та зловживання довірою заволодів державними коштами, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України.

Проте, згідно з п.п. 4 п. 5 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у разі приховування особою відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 днів.

Отже, законодавець спеціальним законом врегулював це питання і визначив цивільно-правову відповідальність особи за наведені дії, встановивши максимальний термін, на який у такому випадку може бути скорочена виплата допомоги, а також, у якому порядку і ким це питання вирішується, поклавши цей обов'язок на відповідних службових осіб центру зайнятості, які й визначають конкретний термін, на який скорочується виплата допомоги.

Як убачається з показань свідка ОСОБА_6 – головного спеціаліста – юрисконсульта Тростянецького центру зайнятості, факт приховування ОСОБА_5 відомостей про тимчасове працевлаштування був виявлений у березні 2009 року і, незважаючи на це, йому у березні, квітні та травні 2009 року центр зайнятості продовжив виплачувати допомогу по безробіттю у повному обсязі, а знятий з обліку ОСОБА_5 був з 14 травня 2009 року з інших підстав – за відмову від двох пропозицій підходящої роботи.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, у вересні та жовтні 2008 року ОСОБА_5 отримав допомогу по безробіттю у розмірі 50 %, а не в повному розмірі призначеної допомоги.

Наведене в сукупності дає підстави вважати, що службові особи центру зайнятості у даному конкретному випадку за приховування ОСОБА_5 факту тимчасового працевлаштування обмежилися тим, що у вересні та жовтні 2008 року йому була виплачена допомога у неповному розмірі, який, по суті, становив скорочення терміну виплат на 1 місяць, що відповідає вимогам п.п. 4 п. 5 ст. 31 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

За таких обставин, висновок суду про те, що приховування ОСОБА_5 факту тимчасового працевлаштування було підставою для припинення виплати йому допомоги по безробіттю, а тому отримання ним такої допомоги з вересня 2008 року по травень 2009 року є незаконним і свідчить про заволодіння держаними коштами шляхом шахрайства, є хибним та не ґрунтується на вимогах закону.

Крім цього, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, характеризується прямим умислом.

Проте достатніх доказів того, що ОСОБА_5, влаштувавшись офіційно на тимчасову роботу (на 30 календарних днів) у період одержання допомоги по безробіттю, діяв з прямим умислом на заволодіння державними коштами, у справі немає і на такі докази відсутні посилання у судових рішеннях.

Ураховуючи наведене в сукупності й, зокрема, те, що відповідно до п.п. 4 п. 5 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" приховування особою відомостей про тимчасове працевлаштування є підставою не для припинення виплати допомоги по безробіттю, а для скорочення тривалості її виплати на визначений законом термін, а також те, що ОСОБА_5 був знятий з обліку з інших, ніж зазначено у вироку, підстав, колегія суддів вважає, що в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, а тому прийняті по справі судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальна справа – закриттю.

З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню в частині безпідставного засудження його за ч. 1 ст. 190 КК України й необхідності закриття справи щодо нього за цим обвинуваченням. У той же час не встановлено підстав для закриття справи щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 190 КК України у зв'язку з дійовим каяттям відповідно до ст. 45 КК України, як про це також порушується питання у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 15 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 с к а с у в а т и, а кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.