Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Вінницької області на вирок Оратівського районного суду від 28 січня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 850 грн. штрафу.

В апеляційному порядку справа не перевірялась.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_5 засуджено за те, що він 24 липня 2007 року близько 21 год. 30 хв. керуючи мотоциклом МТ 1036 і рухаючись по автодорозі, яка розташована в с. Чагів Оратівського району, порушив п.п. 10.1, 12.3, 19.3 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням і вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор вказує на безпідставне застосування положень ст. 69 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. У зв’язку з цим, просить вирок скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню за таких підстав.

Доводи касаційного подання про безпідставне застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання є такими, що грунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України при вирішенні судом питання про можливість перейти до іншого більш м’якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин, суд зобов’язаний установити декілька обставин, що пом’якшують покарання, й умотивувати яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Цих вимог закону не враховано судом при призначенні засудженому покарання.

Із вироку вбачається, що суд, стверджуючи про можливість призначення ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 286 КК України на підставі ст. 69 КК України більш м’якого покарання, ніж встановлено санкцією цього закону, виходив з того, що засуджений щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки та усунув заподіяну шкоду.

Згідно роз’яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) щире розкаяння характеризує суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Із матеріалів справи вбачається, що під час досудового слідства та в суді ОСОБА_5 свою вину визнавав лише частково і тільки під час наданого йому останнього слова, при наявності беззаперечних доказів, які підтверджують його вину у вчиненні інкримінованого злочину, він повністю визнав свою вину, що на думку колегії суддів не може свідчити про те, що він висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Крім того, суд не мотивував у вироку, яким чином усунення заподіяної шкоди істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину в результаті якого потерпілій ОСОБА_6 ампутовано ногу.

Також суд фактично не взяв до уваги того, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, з місця вчинення якого зник, не надавши потерпілій ОСОБА_6 медичної допомоги і таким чином проявивши байдужість до її життя та здоров’я.

За таких обставин висновок суду про можливість застосування до засудженого найм’якішого з усіх видів передбаченого кримінальним законом покарання, не можна визнати переконливим.

Також, при призначенні покарання за ч.2 ст. 286 КК України суд мав обговорити питання про доцільність застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами касаційного подання про безпідставність обрання засудженому покарання у виді штрафу і вважає, що таке покарання не сприятиме його меті – виправленню та запобіганню вчинення нових злочинів, як самим засудженим, так і іншими особами, а тому є явно несправедливим унаслідок м’якості.

У зв’язку з наведеним вирок суду відповідно до ст.ст. 398, 371, 372 КПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Вінницької області задовольнити.

Вирок Оратівського районного суду від 28 січня 2009 року щодо ОСОБА_5 – скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.