Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 28 липня 2009 року, яким засуджено:

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 1 ст. 162 КК України до штрафу у сумі 850 гривень.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 1 ст. 162 КК України до штрафу у сумі 850 гривень.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, раніше судимого 23 січня 2009 року за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік,

за ч. 1 ст. 162 КК України до штрафу у сумі 850 гривень, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання призначене за попереднім вироком від 23 січня 2009 року та покарання призначене за цим вироком постановлено до самостійного виконання.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними у тому, що вони, за обставин, викладених у вироку, 14 лютого 2009 року, за попередньою змовою між собою, незаконно проникли до сараю потерпілого ОСОБА_8, звідки викрали належне потерпілому майно на суму 750 гривень.

У касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального закону.

Зокрема, у поданні йдеться про те, що неповнолітньому ОСОБА_6, який не має самостійного доходу, власних коштів та майна, на яке може бути звернене стягнення, всупереч вимогам ст. 99 КК України призначено покарання у виді штрафу. Прокурор зазначає, що з огляду на неповнолітній вік ОСОБА_6 будь-яке з передбачених в санкції ч.1 ст. 162 КК України покарань до нього не може бути застосоване, а тому просить вирок щодо цього засудженого змінити, звільнивши його від покарання.

Твердить прокурор і про необґрунтоване засудження ОСОБА_5, який на момент вчинення злочину не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

На думку прокурора, призначаючи покарання ОСОБА_7, суд також неправильно застосував кримінальний закон, оскільки не врахував вимог ст. 71 КК України та призначив цьому засудженому надмірно м’яке покарання.

Вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 прокурор просить скасувати, а справу – направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 99 КК України штраф застосовується лише до неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Проте, як видно з оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_6, який є неповнолітнім, покарання, суд зазначених питань не з’ясував, дійшовши передчасного висновку про можливість застосування до цього засудженого покарання у виді штрафу.

Крім того, відповідно до ст. 22 КК України кримінальній відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент вчинення злочину виповнилося лише 15 років, тобто він не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (а.с. 111).

За таких обставин відповідно до вимог ст. 7-3 КПК України слідчий мав винести мотивовану постанову про закриття справи та застосування до ОСОБА_5 примусових заходів виховного характеру і направити справу разом з постановою прокурору для прийняття рішення, передбаченого ст. 232-1 КПК України.

Проте всупереч зазначеним вимогам закону слідчий склав щодо ОСОБА_5 обвинувальний висновок, прокурор цей висновок затвердив, направив справу до суду, а суд постановив щодо особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, обвинувальний вирок.

Допустив суд порушення закону і при призначенні ОСОБА_7 покарання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 засуджений вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 23 січня 2009 року за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік. Під час іспитового строку ОСОБА_7 вчинив новий злочин, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КК України суд повинен був призначити цьому засудженому покарання за сукупністю вироків. До того ж, відповідно до вимог ч.4 ст. 71 остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Зазначених вимог закону місцевий суд не дотримався, що потягло за собою призначення ОСОБА_7 надмірно м’якого покарання.

За таких обставин вирок суду щодо усіх засуджених підлягає скасуванню з направленням справи щодо ОСОБА_5 на нове розслідування, а щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на судовий розгляд.

Під час нового розслідування справи щодо ОСОБА_5 та нового судового розгляду справи щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 необхідно усунути зазначені порушення та прийняти рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 28 липня 2009 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати. Справу щодо ОСОБА_5 направити на нове розслідування, а щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – на новий судовий розгляд.