Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

представника потерпілої ОСОБА_5

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 25 лютого 2010 року справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, та касаційної скаргою особи, за заявою якої було порушено кримінальну справу, – ОСОБА_6 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2009 року,

заступник прокурора м. Одеси 22 березня 2005 року виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за фактом шахрайського заволодіння правом власності на житловий будинок і земельну ділянку ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Як убачається з даної постанови, приводом до порушення кримінальних справ були матеріали дослідчої перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_6, а підставами – встановлення в ході перевірки цієї заяви достатніх даних, що вказували на наявність у діях ОСОБА_7 ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року за скаргою ОСОБА_7 скасовано постанову прокурора від 2 березня 2005 року про порушення щодо неї кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Скасовуючи вказану постанову слідчого, місцевий суд указав, що на час порушення кримінальної справи органи досудового слідства не мали достатніх приводів та підстав для прийняття такого рішення.

При цьому суд зазначив, що на момент прийняття рішення про порушення кримінальної справи органи досудового слідства не мали достатніх даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_7 заволоділа чужим майном чи правом на майно шляхом обману чи зловживання довірою; в матеріалах, які стали підставою для порушення кримінальної справи, та у постанові прокурора не описані дії ОСОБА_7, які могли б бути оцінені як шахрайство, не приведені ознаки цього складу злочину, спосіб його вчинення.

Також суд вказав, що посилання на те, що ОСОБА_6 у день укладення домашньої угоди куплі-продажу житлового будинку і земельної ділянки не знаходилася у м. Одесі, а тому не мала можливості укласти вказану угоду, само по собі не свідчить про заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою.

Суд дійшов висновку, що в ході проведення перевірки, яка передувала порушенню кримінальної справи, не було отримано жодного підтвердження тому факту, що потерпіла під впливом обману чи зловживання довірою передала майно чи майнові права ОСОБА_7, хоча це є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу вищезазначеного злочину.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2009 року зазначену постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування зазначених судових рішень як постановлених з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону з закриттям провадження та направленням справи для подальшого проведення досудового слідства. При цьому посилається на те, що суди безпідставно скасували постанову про порушення кримінальної справи, оскільки розглядали це рішення не з точки зору наявності приводів і підстав для його прийняття, а вдалися до оцінки дій прокуратури щодо перевірки повідомлення про злочин із посиланням на необхідність встановлення на цій стадії обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі при провадженні досудового слідства. Також зазначає, що рішення місцевого та апеляційного судів було прийняте без урахування того, що 16 лютого 2006 року Березанським районним судом Миколаївської області винесено постанову за розглядом аналогічної скарги ОСОБА_7 на вищезазначену постанову прокурора від 22 березня 2005 року. Цією постановою місцевого суду в задоволенні скарги ОСОБА_7 відмовлено і на даний час дана постанова суду є чинною. Крім того зазначає, що судом на порушення вимог ст. 2368 КПК України не було повідомлено заступника прокурора м. Одеси, яким винесено постанову про порушення кримінальної справи, та ОСОБА_6, за заявою якої було порушено кримінальну справу, про надходження скарги ОСОБА_7, а також про час і місце її розгляду судом.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, за заявою якої була порушена кримінальна справа, також ставить питання про скасування постановлених судових рішень з закриттям провадження та направленням справи для подальшого проведення додаткового слідства. На обґрунтування своєї позиції посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку про відсутність приводів і підстав до порушення кримінальних справ щодо ОСОБА_7 та вдалися до оцінки зібраних у ній матеріалів. Крім того вказує на незаконне позбавлення судом її права брати участь у судовому засіданні.

ОСОБА_7 подані заперечення на касаційне подання прокурора.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання та касаційну скаргу частково, пояснення представника потерпілої, який підтримав касаційне подання та касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження за скаргою та матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу, обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Виходячи зі змісту статей 94- 97, ст. 2368 КПК України, суд першої інстанції, здійснюючи судовий контроль за законністю порушення кримінальної справи, має перевірити чи є приводи та підстави, які вказують на ознаки злочину, чи достатньо даних для того, щоб розпочати процедуру досудового слідства та чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження в кримінальній справі. При цьому суд не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які мають вирішуватися при розгляді кримінальної справи по суті.

У даній справі суд першої інстанції порушив зазначені вимоги закону під час розгляду скарги, на що не звернув уваги й апеляційний суд.

Так, на підставі оцінки та аналізу матеріалів дослідчої перевірки, суд дійшов висновку про відсутність у них достатніх даних для висновку про наявність у діях ОСОБА_7 всіх необхідних ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, зокрема, вказав на не встановлення органами досудового слідства обов’язкової ознаки шахрайства – добровільність передачі майна або права на нього.

Проте, відповідно до вимог ст. 64 КПК України, наведені обставини (висновки) можуть бути встановлені лише при провадженні досудового слідства, в умовах визначених кримінально-процесуальною процедурою.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 2368 КПК України, у разі оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи орган, який порушив кримінальну справу або у провадженні якої вона перебуває, та особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, повідомляються про надходження скарги, а також про час і місце її розгляду судом. Особі, за заявою якої було порушено справу, при її явці в судове засідання надається слово для дачі пояснень, а у разі необхідності суд заслуховує й пояснення особи, яка винесла постанову про порушення справи.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, прийнявши до розгляду скаргу ОСОБА_7 та відкривши по ній провадження, не повідомив про це ОСОБА_6, за заявою якої була порушена кримінальна справа, та заступника прокурора м. Одеси Буяджи С.А., яким було винесено постанову про порушення справи, як і про час та місце розгляду скарги.

Це призвело до того, що прокурор не зміг надати пояснень щодо правомірності винесеної ним постанови та до порушення прав ОСОБА_6, яка була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи та скористатися своїми процесуальними правами, що колегія суддів вважає істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону, оскільки це перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і прийняти законне рішення.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляції прокурора та залишаючи її без задоволення, не звернув уваги на допущені помилки і не усунув їх.

З огляду на наведене судові рішення не можуть залишатися в силі, вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого з урахуванням наведених підстав та в межах процесуальних [повноважень, передбачених ст. 2368 КПК України, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Що ж стосується посилань прокурора на те, що місцевим та апеляційним судом при прийнятті рішення за скаргою ОСОБА_7 не було враховано того, що аналогічна скарга останньої на постанову заступника прокурора м. Одеси від 22 березня 2005 року про порушення кримінальної справи що ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України була предметом перевірки Березанського районного суду Миколаївської області, який своєю постановою від 16 лютого 2006 року відмовив у її задоволенні, і це судове рішення набрало законної сили, а тому скарга ОСОБА_7 подана до Суворовського районного суду м. Одеси не може бути предметом розгляду, то вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді.

Крім того, при новому судовому розгляді суду необхідно визначитися і щодо до того, чи може бути предметом розгляду суду скарга ОСОБА_7 на вказану постанову про порушення кримінальної справи щодо неї з огляду на те що, як убачається з матеріалів провадження, кримінальна справа щодо ОСОБА_7, у тому числі і за фактом шахрайства щодо ОСОБА_6, була предметом судового розгляду, за результатами якого направлена на нове розслідування, але не у зв’язку з тим, що порушена всупереч вимогам кримінально-процесуального закону.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, та касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року про скасування постанови заступника прокурора м. Одеси про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2009 року про залишення без зміни вказаної постанови суду с к а с у в а т и, а матеріали провадження направити у той же місцевий суд на новий розгляд.