Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_4 судові рішення.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 12 травня 2009 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих чи адміністративно господарських обов’язків, на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки й покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 серпня 2009 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_4 визнано винуватими у тому, що він, працюючи згідно з наказом № 2-к від 17 березня 2008 року на посаді заступника директора дочірнього підприємства "Львівська зерноторгова компанія" й виконуючи у квітні 2008 року обов’язки директора цього підприємства, будучи службовою особою, до обов’язків якої входило, в тому числі організація бухгалтерського обліку та повнота нарахування і своєчасність сплати до бюджету податків, зборів та інших обов’язкових платежів у встановлений законом термін, внаслідок невиконання своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, усупереч вимог п.п. 3.3.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4, п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при здійсненні фінансово – господарських операцій ДП "Львівська зерноторгова компанія" з реалізації товарів рослинного походження на загальну суму 44 591 643, 36 грн. не нарахував та не сплатив до бюджету податок на додану вартість за березень 2008 року у сумі 7 431 940, 56 грн., що спричинило тяжкі наслідки.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неналежну оцінку судом доказів, які свідчать про наявність у ОСОБА_4 умислу на ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, вказує на безпідставність перекваліфікації судом його дій з ч. 3 ст. 212 на ч. 2 ст. 367 КК України й просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у службовій недбалості, що спричинило тяжкі наслідки, ґрунтуються на належним чином досліджених та оцінених у судовому засіданні доказах, і є обґрунтованими.

Так, ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав, що не склав та не подав податкову звітність ДП "Львівська зерноторгова компанія" за березень 2008 року через відсутність належної освіти та досвіду роботи з бухгалтерськими документами й на керівних посадах, необізнаність з порядком подачі податкової звітності. При цьому вказував, що, призначаючи його 17 березня 2008 року на посаду заступника директора цього підприємства, директор ОСОБА_5 у загальних рисах розповів про фінансову діяльність підприємства. Після звільнення ОСОБА_5 1 квітня 2008 року, коли він залишився єдиною службовою особою на підприємстві, ніякою господарською діяльністю не займався, намагався розібратися у фінансово - бухгалтерських документах, однак, дізнавшись у бухгалтерії, що податки підприємство за березень 2008 року не сплатило й, усвідомлюючи свою неспроможність виконувати обов’язки керівника, звільнився 18 квітня 2008 року.

Такі свідчення ОСОБА_4 підтверджуються даними наказів № 2-к від 17 березня 2008 року про прийняття його на посаду заступника директора ДП "Львівська зерноторгова компанія" з установленням випробувального строку до 17 травня 2008 року, № 4к від 1 квітня 2008 року, згідно з яким директора ДП "Львівська зерноторгова компанія" ОСОБА_5 звільнено із займаної посади за згодою сторін, а також наказу № 4-к від 18 квітня 2008 року й даними трудової книжки ОСОБА_4 про те, що останнього звільнено з посади заступника директора ДП "Львівська зерноторгова компанія" з 21 квітня 2008 року на підставі ст. 28 КЗпП, тобто як особу, яка не пройшла випробування.

З показань свідка ОСОБА_5 у суді убачається, що перед своїм звільненням із посади директора ДП "Львівська зерноторгова компанія" він передав фінансово – господарську документацію ОСОБА_4, однак детально його з її змістом не ознайомлював.

За таких обставин колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду про те, що ненарахування та несплата ОСОБА_4 податку на додану вартість за березень 2008 року пов’язані не з умислом ухилитися від цього, а з неналежним виконання ним своїх службових обов’язків унаслідок нетривалого часу роботи на вказаній посаді, відсутністю відповідної освіти та досвіду роботи з податково –бухгалтерською звітністю.

Наведені на обґрунтування подання докази підтверджують факт несплати підприємством податку на додану вартість, однак не спростовують висновків суду про відсутність у засудженого умислу на ухилення від сплати податків.

Отже, кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 367 КК України є правильною. Призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально – процесуального закону, які є підставою для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.