Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 лютого 2010 року матеріали справи за касаційним поданням першого заступника прокурора Вінницької області на постанову Крижопільського районного суду від 25 вересня 2008 року, якою

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого Чернівецьким обласним судом 8.09.1998 р. за ст. 17, п.п. "г", "ж", ст. 93, ст. 17, ч.3 ст. 140, п. "ж" ст. 93, ст. 42 КК України 1960 р. на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2008 року невідбуту частину покарання замінено на більш м’яке покарання у виді 4 роки 10 місяців 6 днів обмеження волі;

приведено вирок Чернівецького обласного суду від 8 вересня 1998 року щодо нього у відповідність із Законом України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квітня 2008 (270-17) року.

Зменшено ОСОБА_5 міру покарання за ст. 17, п.п. "г", "ж", ст. 93 КК України 1960 р. до 10 років позбавлення волі.

В апеляційному порядку постанова не перевірялась.

У касаційному поданні прокурор зазначає, що суд неправильно застосував кримінальний закон і безпідставно зменшив ОСОБА_5 покарання ст. 17, п.п. "г", "ж", ст. 93 КК України 1960 р. до 10 років позбавлення волі, оскільки санкцією ст. 93 КК України 1960 р. передбачалась смертна кара, а 25 лютого 2000 року її замінено на довічне позбавлення волі, то обчислення двох третин такого покарання неможливе. Крім того, суд не вирішив питання про остаточне покарання ОСОБА_5 У зв’язку з цим просить постанову скасувати і направити матеріали справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (1001-05) щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квітня 2008 року ст. 68 КК України доповнено, зокрема, частиною третьою, згідно із якою за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) .

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 серед інших злочинів засуджено за ст. 17, п.п. "г", "ж" ст. 93 КК України 1960 року, санкція якої на момент постановлення вироку щодо нього, передбачала виняткову міру покарання – смертну кару.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року (v011p710-99) положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) , які передбачали смертну кару як вид покарання визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

На виконання цього рішення прийнято Закон України від 22 лютого 2000 року "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" (1483-14) , яким виключено з Кримінального кодексу України (2341-14) ст. 24 та доповнено ст. 25-2, що передбачає довічне позбавлення волі.

Таким чином, на момент вчинення ОСОБА_5 злочину та постановлення вироку щодо нього, найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією закону, за яким його визнано винним, не мав строкового виміру, тому положення ч.3 ст. 68 КК України не можуть бути застосовані до осіб, засуджених за злочини, санкція яких передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі.

Безпідставно зменшивши ОСОБА_5 покарання за ст. 17, п.п. "г", "ж" ст. 93 КК України 1960 року, суд вийшов за межі клопотання Крижопільського виправного центру № 13, оскільки у ньому не ставилось питання про зменшення йому покарання за вказаними статтями.

Разом з тим, суд не розглянув подання адміністрації виправного центру про приведення у відповідність до вимог закону покарання, яке призначено ОСОБА_5 за ст. 17, ч.3 ст. 140 КК України.

Крім того, суд всупереч вимогам ст. 409 КПК України, ст.ст. 70, 82 КК України не вирішив питання про остаточне покарання ОСОБА_5

За таких обставин, суд, розглядаючи подання про приведення вироку щодо ОСОБА_5 у відповідність до Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (1001-05) щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квітня 2008 року, допустив неправильне застосування кримінального закону, а тому у відповідності до п.2 ч.1 ст. 398 КПК України постанова суду підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Вінницької області задовольнити.

Постанову Крижопільського районного суду від 25 вересня 2008 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а матеріали справи про приведення вироку Чернівецького обласного суду від 8 вересня 1998 року щодо нього у відповідність із Законом України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квітня 2008 року (270-17) направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.