Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 23 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою захисника ОСОБА_5, подану в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2009 року щодо засудженого,

зазначеним вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого 20.03.1990 року за ст. 94 КК України 1960 року на 14 років позбавлення волі, звільненого 23.12.2003 року за відбуттям цього покарання,

засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 23 червня 2009 року, близько 23 години 10 хвилин, у квартирі АДРЕСА_1, будучи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли під час конфлікту з ОСОБА_7, з метою вбивства останньої завдав їй удару кухонним ножем у грудну клітку, чим спричинив їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у виді у виді колото-різаного поранення грудної клітки зліва з пошкодженням серця, що призвело до смерті потерпілої на місці події.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, просить вирок суду щодо ОСОБА_6 скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість, а справу направити на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, те, що засуджений раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи. Зазначає, що суд безпідставно врахував як обставину, що пом’якшує покарання, щире каяття засудженого, оскільки він вину у вчиненні злочину визнавав частково.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 вважає вирок суду винесеним з порушенням вимог кримінально-процесуального та кримінального закону. В обґрунтування наведеного зазначає, що викладені у вироку висновки суду про наявність в засудженого ОСОБА_6 умислу на позбавлення життя потерпілої, не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними по справі доказами; стверджує, що вбивство ОСОБА_7 його підзахисний вчинив через необережність. З наведених підстав просить вирок суду змінити, перекваліфікувавши дії засудженого на ст. 119 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора на підтримання касаційного подання, захисника ОСОБА_5, який підтримав касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_6, який заперечував проти касаційного подання та підтримав касаційну скаргу свого захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному подані та касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, при встановлених у вироку обставинах відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений розглянутими у судовому засіданні доказами, і отже, є правильним та обґрунтованим.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_6 визнавав, що 23 червня 2009 року, близько 23 год., під час спільного розпивання спритних напоїв з ОСОБА_8 та його дружиною ОСОБА_7 між ним та ОСОБА_8 з одного боку, і ОСОБА_7 з другого, виникла сварка через те, що ОСОБА_7 вимагала налити їй самогону, а вони з ОСОБА_8 їй відмовляли. У ході сварки ОСОБА_7 взяла у руки ніж та погрожувала зарізати чоловіка, проте активних дій, спрямованих на спричинення кому-небудь тілесних ушкоджень, не вчиняла. Після цього він, ОСОБА_6 вихопив у неї ножа і рукою, в якій був ніж, "навідмаш" відштовхнув її в груди. Через деякий час покликав ОСОБА_9 – дочку потерпілої, разом з якою вони виявили, що її мати мертва.

Під час досудового розслідування ОСОБА_6 у своїх поясненнях, а також показаннях як підозрюваного за участю захисника вказував аналогічні обставини, які передували вчиненню злочину, при цьому стверджуючи про нанесення ОСОБА_7 "навідмаш" саме удару у грудну клітку, а не відштовхування останньої. Також зазначав, що у відповідь на погрозу ОСОБА_7 зарізати свого чоловіка, він, ОСОБА_6, висловив погрозу зарізати її.

Як обвинувачений ОСОБА_6 за участю захисника давав аналогічні за змістом показання, конкретизувавши мету нанесення потерпілій удару – щоб її вбити.

У ході відтворення обстановки та обставин події обвинувачений ОСОБА_6 за участю захисника повністю підтвердив дані показання, детально показавши на місці механізм нанесення ОСОБА_7 удару ножем "навідмаш" в центральну частину грудної клітки, зазначивши, що ОСОБА_7 у той час, коли тримала ніж у руці, ніяких активних дій не вчиняла та ударів нікому нанести не намагалась.

Зазначені показання ОСОБА_6, дані ним добровільно в присутності захисника щодо обставин виникнення й перебігу конфлікту із потерпілою, механізму нанесення їй тілесного ушкодження, характеру й локалізації останнього, – були чіткими, логічними, послідовними, узгодженими між собою та з іншими доказами у справі, зокрема, висновками судово-медичної, медико-криміналістичної та додаткової судово-медичної експертиз.

Показання ОСОБА_6 під час досудового слідства в частині виникнення у нього під час сварки наміру вбити потерпілу узгоджувалися з його твердженнями в ході досудового слідства і в судовому засіданні про те, що ОСОБА_7 ані коли тримала ніж, ані після того, як він забрав у неї ножа, ніяких активних дій, спрямованих на спричинення кому-небудь тілесних ушкоджень, не вчиняла. З огляду на це, жодних обставин, які б змушували ОСОБА_6 відштовхувати потерпілу, не було. Крім того, вказаний засудженим у судовому засіданні механізм заподіяння колото-різаного поранення грудної клітини потерпілої з пошкодженням серця свідчив про цілеспрямовані дії ОСОБА_6 на вбивство ОСОБА_7

Також сама поведінка ОСОБА_6 безпосередньо після вчинення вбивства, а саме те, що він не здійснив жодних спроб відвернути наслідок своїх дій, підтверджувала спрямованість його умислу на вбивство. Так, ОСОБА_6 не намагався надати допомогу ОСОБА_7 та не викликав швидку медичну допомогу одразу після поранення потерпілої, замість цього продовжував вживати алкогольні напої, і лише через деякий час, повідомив про вчинене.

Зазначені та інші наведені у вироку докази, яким суд дав належну оцінку, у своїй сукупності в повній мірі підтверджували, що обставини, які передували події, зокрема, поведінка ОСОБА_7 та ОСОБА_6, використане ним знаряддя для нанесення удару, характер ушкодження та його локалізація, а також поведінка ОСОБА_6 безпосередньо після вчинення злочину, свідчили про наявність у ОСОБА_6 умислу на позбавлення життя потерпілої на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли під час сварки у ході спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_7, – про що суд дійшов правильного висновку.

З огляду на зазначене, доводи в касаційній скарзі захисника щодо необережного характеру вчиненого ОСОБА_6 вбивства та про те, що висновок суду в цій частині має характер припущення, є безпідставними та не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Твердження в касаційній скарзі захисника про розбіжності в показаннях потерпілого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_9 та його посилання на показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що той під час розпивання спиртних напоїв заснув о 20 год. і прокинувся о 21 год., тобто за кілька годин до смерті потерпілої, і при цьому вбивства не бачив, і на показання свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_8 в момент вбивства не спав і повинен був бачити перебіг подій, – є безпідставними з огляду на наступне.

Як убачається із показань свідка та потерпілого в судовому засіданні, ОСОБА_9, випивши спиртного разом з батьками та ОСОБА_6, пішла відпочивати до себе в кімнату, і очевидцем подальшого перебігу подій не була, а ОСОБА_8, враховуючи попереднє вживання спиртних напоїв протягом тривалого часу, міг добросовісно помилятися щодо часу й тривалості свого сну, і бути об’єктивно неспроможним точно пригадати фактичні обставини події. Ураховуючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 очевидцями злочину не були та ніяких обставин вчинення самого вбивства не вказували, їх показання не мали вирішального значення для встановлення фактичних обставин злочину. Тому зазначені захисником обставини не ставлять під сумнів доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства.

Таким чином, підстав вважати висновок суду невірним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, як про це зазначається у касаційній скарзі, – немає.

Досудове слідство та судовий розгляд по справі проведено з дотриманням вимог ст. 22 КПК України. Даних, які б свідчили про застосування до засудженого під час дізнання та досудового слідства недозволених методів чи допущення інших істотних порушень вимог КПК України (1001-05) , котрі б безумовно тягли за собою скасування вироку, по справі не встановлено.

Отже, зробивши всебічний аналіз всіх доказів по справі, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів вважає, що вирішення судом першої інстанції цього питання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Так, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, а також дані про його особу: наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, обставини, які пом’якшують покарання - добровільне з’явлення із зізнанням до правоохоронних органів та активне сприяння розкриттю злочину під час досудового слідства. На підставі цього суд дійшов вірного висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України.

Доводи в касаційній скарзі прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість, неврахування судом ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та тієї обставини, що засуджений раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, є безпідставними, з огляду на наступне.

Як видно з вироку, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який складався з одного епізоду злочинної діяльності та містив ознаки злочину, передбаченого одним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України. За таких обставин, ознак, які б підвищували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, як передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, не вбачається.

Факт попереднього засудження ОСОБА_6 за умисне вбивство є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а тому, згідно з вимогами ч.4 ст. 67 КК України, бути врахованим повторно при призначенні покарання не міг.

Ураховуючи викладене, підстав для зміни чи скасування вироку немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.