Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Морозової С.Ю.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 травня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянка України, така, що судилась:

27.08.2008 року Керченським міським судом

Автономної Республіки Крим за ст. ст. 190 ч. 4, 353, 357 ч. 3 КК України на 8 років позбавлення волі;

24.11.2008 року цим же судом за ст. ст. 190 ч. 2, 353, ч. 4 ст. 70 КК України на 8 років

позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна;

- за ч. 2 ст. 190 КК України на три роки позбавлення волі;

- за ст. 353 КК України в редакції 5.04.2001 року на три місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань ОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки один місяць.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2008 року і ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років з конфіскацією належного їй майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 у дохід держави 676 грн. 08 коп. судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року вирок щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_4 засуджено за те, що вона на початку серпня 2006 року на станції технічного обслуговування "Крим-Лада", розташованої по вул. Польовій, 20 у м. Керчі Автономної Республіки Крим, познайомилась з працівником станції – автослюсарем ОСОБА_5, відрекомендувавшись йому майором міліції відділу з боротьби з організованою злочинністю, і шляхом обману та зловживання довірою переконала його оформити на своє ім’я грошові кредити з метою придбання автомобіля, запевнивши ОСОБА_5 про взяття на себе зобов’язань по погашенню кредитів.

У період з 31 серпня по 15 вересня 2006 року ОСОБА_5 на прохання ОСОБА_4 добровільно оформив на своє ім’я чотири споживчих кредитів на отримання грошових коштів у ТОВ КБ "Дельта", ТОВ "ПриватКредит", ВАТ "Родовід Банк", АКБ "ПравексБанк" на покупку мобільних телефонів, які після їх отримання з кредитними договорами і документами на придбання, передав ОСОБА_4

ОСОБА_4 присвоїла мобільні телефони, розпорядившись ними на свій розсуд, чим спричинила ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 24845 грн. 33 коп.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. Мотивує прохання тим, що висновки суду про її винуватість не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вона не мала на меті не виконувати зобов’язання за договорами споживчих кредитів. Зазначає про однобічність і неповноту судового слідства. Посилається на порушення її права на захист. Крім того, вказує на суворість покарання і вважає, що таку обставину як знаходження на її утриманні двох неповнолітніх дітей і батьків-пенсіонерів суд не врахував при призначенні покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав за необхідне судові рішення змінити і призначити ОСОБА_4 за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 2, 353 КК України, три роки позбавлення волі, а в решті - залишити без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, за які її засуджено, підтверджується зібраними і дослідженими судом доказами.

Так, з показань потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що на початку серпня 2006 року до нього звернулась ОСОБА_4 Представившись працівником міліції, вона попросила його взяти кредит для оплати за автомобіль, пообіцявши повернути кредити впродовж двох тижнів. Погодившись на це, 31 серпня і 15 вересня 2006 року за участю ОСОБА_4 були укладені кредитні договори на його ім’я на придбання восьми мобільних телефонів, підписані ним власноручно. Кредитні договори і мобільні телефони ОСОБА_4 забрала собі, висловивши намір погашати кредити.

Наведені показання потерпілого ОСОБА_5 суд обґрунтовано визнав достовірними і поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про те, що ними, кредитними інспекторами, оформлювались на прохання ОСОБА_4 кредитні договори, які підписував власноручно ОСОБА_5, показаннями свідка ОСОБА_8; даними, що містяться в протоколі впізнання, в ході якого ОСОБА_5 упізнав ОСОБА_4, як особу, яка видавала себе за працівника міліції і попросила оформити на нього кредитні договори, висновку почеркознавчої експертизи, протоколах огляду кредитних справ, іншими доказами, дослідженими судом.

Проаналізувавши зібрані в справі докази, суд дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні шахрайства, повторно, і самовільному присвоєнні владних повноважень та з наведенням мотивів обґрунтовано відхилив її доводи про те, що вказані злочини вона не вчиняла.

Доводи в касаційній скарзі засудженої ОСОБА_4 про те, що суд однобічно дослідив докази і не задовольнив її клопотань про виклик потерпілого і свідків, є безпідставними.

Із матеріалів справи вбачається, що суд визнав неявку потерпілого ОСОБА_5 поважною і оголосив його показання в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом. З приводу оголошення в судовому засіданні показань свідків у зв’язку з їх неявкою суд з’ясовував думку ОСОБА_4, яка клопотань про виклик свідків не заявляла, і відповідно до ст. 306 КПК України визнав неявку свідків поважною, оголосивши їх показання в судовому засіданні.

При провадженні досудового слідства та в суді ОСОБА_4 роз’яснювались її процесуальні права, в тому числі й право мати захисника. Цим правом вона відмовилась скористатись і заявила про здійснення захисту самостійно. Відмова ОСОБА_4 від захисника була прийнята в порядку і на підставі, передбачених кримінально-процесуальним законом (т. 1, а. с. 174-176, т. 2, а. с. 4).

Отже, доводи засудженої ОСОБА_4 про порушення її права на захист є необґрунтованими.

Дії ОСОБА_4 за ст. ст. 190 ч. 2, 353 КК України в редакції 5.04.2001 року кваліфіковані правильно.

Разом з тим, при призначенні ОСОБА_4 покарання суд припустився помилки.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів, окрім випадків, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, визначається в межах, встановлених санкцією частини статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.

Таким чином, покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України суд мав би визначити в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки цей злочин віднесено до злочинів середньої тяжкості, за який передбачено більш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років.

Однак, за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 2, 353 КК України, суд шляхом часткового складання покарань призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки один місяць, чим неправильно застосував кримінальний закон.

Тому судові рішення щодо ОСОБА_4 необхідно змінити і визначити їй покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Припустився суд помилки і при призначенні покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, приєднавши до покарання, призначеного за цим вироком, частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, оскільки такий принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів законом не передбачений. З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне при призначенні на підставі ч. 4 ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів застосувати принцип часткового складання покарань.

Ураховуючи конкретні обставини справи, а також й те, що ОСОБА_4 є судимою за вчинення аналогічних злочинів, що свідчить про те, що вона на шлях виправлення не стала, колегія суддів не вбачає підстав для пом’якшення ОСОБА_4 покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 травня 2009 року і ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року щодо ОСОБА_4 змінити.

Вважати ОСОБА_4 засудженою:

- за ч. 2 ст. 190 КК України на три роки позбавлення волі;

- за ст. 353 КК України в редакції 5.04.2001 року на три місяці арешту.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 визначити покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком і вироком Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2008 року, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на дев’ять років з конфіскацією належного їй на праві власності майна.