Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 23 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 червня 2009 року про закриття кримінальної справи по факту умисного вбивства ОСОБА_4,

Постановою прокурора м. Донецька від 29 грудня 1966 року було порушено кримінальну справу по факту умисного вбивства ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого п."а" ст. 93 КК України (у редакції 1960 року).

21 травня 2009 року слідчим СВ Ворошиловського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області було винесено, за згодою з прокурором, постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про закриття кримінальної справи у зв’язку з закінченням строків давності.

Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 червня 2009 року кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_4 було закрито на підставі ст. 48 КК України (у редакції 1960 року), ст. 49 КК України (у редакції 2001 року), у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В апеляційному порядку рішення суду не переглядалось.

У касаційному поданні, як видно із його змісту, прокурор просить указану постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 111 КПК України якщо у ході досудового слідства протягом строків, зазначених у ч.1 ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою ч.2 ст. 49 КК України. А за змістом указаного закону у цьому випадку закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності може мати місце лише тоді, коли з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Оскільки органи досудового слідства встановили, що вбивство ОСОБА_4 мало місце у грудні 1966 року рішення суду про можливість закриття провадження у справі із зазначених у постанові суду підстав не суперечить переліченим положенням закону.

В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що слідчим дійсно не були виконані вимоги ч.4 ст. 71 КПК України стосовно роз’яснення потерпілій ОСОБА_5 її процесуальних прав, у тому числі, щодо її права на ознайомлення з постановою про направлення справи до суду. Не було з’ясовано слідчим питання щодо бажання потерпілої ознайомитись з матеріалами справи. Суд першої інстанції також розглянув справу без участі потерпілої при відсутності даних про те, що їй направлялось відповідне повідомлення про день розгляду цієї справи.

Але, приймаючи до уваги особливості даної справи, колегія суддів вважає, що указані процесуальні порушення, на які посилається у поданні прокурор, не вплинули як на розгляд даної справи судом, так і на прийняття ним свого рішення.

Таким чином, з врахуванням перелічених у касаційному поданні доводів, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.