Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 23 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року, якою

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Березівка Володарськ- Волинського району Житомирської області,

мешканця м. Києва, раніше не судимого,

звільнено від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК України, а кримінальну справу провадженням закрито.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що, займаючи з жовтня 1996 року посаду генерального директора СП "Партнер" у м. Києві, будучи службовою особою, перевищив свої службові повноваження, чим заподіяно істотну шкоду правам та інтересам громадян, а також він умисно не виконував рішення господарського суду, які набрали законної сили.

Так, 27 червня 1991 року виконавчий комітет Ленінградської районної ради народних депутатів у м. Києві надав ОСОБА_6 ордер на право зайняття гаража у гаражному кооперативі "Екскаваторник" по пров. Екскаваторному в м.Києві, і 23 березня 2000 року він отримав свідоцтво про право власності на цей гараж.

26 лютого 1996 року виконавчий комітет Ленінградської районної ради народних депутатів у м. Києві надав ОСОБА_7 ордер на право зайняття гаража у зазначеному кооперативі за тією адресою, і цей гараж ОСОБА_7 у подальшому приватизував.

Із 1996 року гаражі, які розташовані по пров. Екскаваторному, 37б у м. Києві, стало охороняти СП "Партнер", генеральним директором якого був ОСОБА_5

Останній, перевищуючи свої службові повноваження, надав начальнику автостоянки і охоронникам розпорядження не пропускати до гаражів осіб, які відмовились укласти із СП "Партнер" договори про охоронну транспортних засобів та оплачувати послуги СП "Партнер".

Так, у 1999 році ОСОБА_7 відмовився оплачувати послуги СП "Партнер", на що ОСОБА_5 наказав начальнику автостоянки ОСОБА_8 заборонити в’їзд та виїзд автомобіля ОСОБА_7 з автостоянки і охоронці перестали пропускати його автомобіль, а у березні 1999 року за наказом ОСОБА_5 працівники автостоянки заварили ворота гаража ОСОБА_7

Також із 1996 року охорона автостоянки за наказом ОСОБА_5 періодично не пропускала автомобіль ОСОБА_6 до гаража, оскільки він відмовився укладати договір з СП "Партнер", а 29 вересня 2003 року за наказом ОСОБА_5 підлеглі йому працівники завалили ворота гаража ОСОБА_6 кам’яною брилою, чим повністю унеможливили користвання гаражем.

Із червня 1998 року до грудня 2002 року між СП "Партнер" і ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 були укладені інвестиційні договори про інвестування останніми будівництва автогаражного комплексу на ділянці АДРЕСА_1.

Після завершення будівництва зазначених гаражів ОСОБА_5 у порушення законодавства не передав ці гаражі вищевказаним особам у власність, а дозволив їм ними користуватися.

Із 2001 року СП "Партнер" стало здійснювати охорону гаражів, які розташовані по АДРЕСА_2, при цьому така послуга по охороні надавалася частково з укладенням договорів, а часткво без укладання договорів.

Так, починаючи із 23 листопада 2001 року і по 12 грудня 2002 року були підписані договори про зберігання автомобілів у гаражах між СП "Партнер" і ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_19

Власники автомобілів ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 відмовились від укладання таких договорів, але оплачували послуги СП "Партнер".

Починаючи із 2005 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у зв’язку із значним підвищенням розмірів місячних платежів за зберігання транспортних засобів і невиконанням СП "Партнер" своїх зобов’язань відмовились оплачувати їх послуги.

12 липня 2005 року ОСОБА_5, перевищуючи свої службові повноваження, видав наказ, яким зобов’язав начальника автогаража №19 ОСОБА_20 заборонити в’їзд і виїзд транспортних засобів зазначених осіб, на виконання якого охоронники автогаражу перестали пропускати у гаражі автомобілі цих осіб.

4 серпня 2005 року ОСОБА_5 у зв’язку з тим, що ОСОБА_12 не вніс платежі за охорону гаража, збив з воріт гаража № 66 замок та навісив свій, чим зробив неможливим подальше використання гаража, а пізніше за наказом ОСОБА_5 працівники СП "Партнер" заварили ворота гаража ОСОБА_12

ОСОБА_5, знаючи про те, що користувачі автогаражів не сплачують послуги по зберіганню їх автомобілів впродовж 2005-2006 років, погрожував перешкоджанням у користуванні гаражами ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_19

Вказаними незаконними діями ОСОБА_5 заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і інтересам громадян.

Крім того, ОСОБА_5, будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки, умисно не виконав рішення господарського суду м. Києва від 20 лютого 2007 року по справі № 3/101, від 15 березня 2007 року по справі № 35/70, від 15 березня 2007 року по справі № 35/69, від 17 квітня 2007 року по справі № 4/34, від 17 квітня 2007 року по справі № 4/25 і від 17 квітня 2007 року по справі № 4/36, які набрали законної сили.

Цими рішеннями господарський суд м. Києва зобов’язав генерального директора СП "Партнер" ОСОБА_5 звільнити земельні ділянки площею відповідно 11.089 м2, 11.767 м2, 3.988 м2, 8.140.25 м2, 1.876.67 м2, 3.609.91 м2, розташованих у Святошинському районі м. Києва, та передати їх Київській міській раді.

На виконання цих рішень господарський суд м. Києва видав відповідні накази, згідно з якими відділ державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві відкрив виконавчі провадження та зобов’язав СП "Партнер" виконати зазначені рішення суду.

Однак ОСОБА_5 умисно не виконав зазначені рішенні суду та вимоги РУЮ у м. Києві.

У касаційному поданні заступник прокурора м. Києва просить постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому прокурор вказує, що суд, звільняючи ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, не взяв до уваги, що зміни обстановки в даному випадку не відбулося, вчинені ним діяння не втратили суспільної небезпеки. Крім того, звертає увагу на те, що згідно зі ст. 48 КК України може бути звільнено від кримінальної відповідальності особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, тоді як ОСОБА_5 обвинувачувася у вчиненні двох злочинів за багатьма епізодами, що виключає можливість такого його звільнення.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Короткевича М.Є., міркування прокурора про підтримання касаційного подання, врахувавши письмові заперечення ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 48 КК України передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Статтею 7 КПК України встановлений порядок такого звільнення.

Тобто, застосування даних норм законодавства можливе лише за наявності двох обов’язкових умов – вчинення злочину вперше і цей злочин є невеликої або середньої тяжкості. Ці дві обставини є передумовами, які у поєднання з іншими даними, можуть свідчити про втрату суспільної небезпечності діянням або особою, внаслідок зміни обстановки.

Суд, розглядаючи справу, зазначив про те, що ОСОБА_5 вперше вчинив злочин середньої тяжкості, позитивно характеризується, не чинить перешкод у користуванні гаражами, звернувся до Київської міської Ради з проханням прийняти земельну ділянку, і не заперечував проти закриття справи. Таке суд розцінив як правильну оцінку ним своєї поведінки та вірогідність невчинення ним злочинів у майбутньому.

Врахувавши наведене і керуючись ст. ст. 7, 71 КПК України та ст. 48 КК України, суд звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності і закрив справу за ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК України.

При цьому суд усупереч вимогам закону, звільняючи ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, таке своє рішення нічим більше, крім вищенаведеного, не мотивував, у постанові чітко не вказав підставу такого звільнення, не зазначив у чому конкретно виявилася зміна обстановки, внаслідок якої особа обвинуваченого чи вчинене ним діяння перестали бути суспільно небезпечними.

Як видно з матеріалів справи ОСОБА_5 протягом періоду з 1996 по 2006 роки, перевищуючи свої службові повноваження, порушував права громадян – чинив різні перешкоди у користуванні ними гаражами, а також з 2007 року умисно не виконав шість судових рішень, ігноруючи судові Накази і вимоги державної виконавчої служби про примусове виконання цих рішень.

Протягом досудового слідства і розгляду справи в суді ОСОБА_5 не визнавав своєї вини.

Наведені обставини залишилися без належної оцінки і дослідження з боку суду.

Крім того, ОСОБА_5 обвинувачувався органами досудового слідства у вчиненні декількох злочинних діянь, які становлять два окремі склади злочинів, передбачених за ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК України, що виключає можливість звільнення його від кримінальної відповідальності як особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості.

На підставі наведеного постанова суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Отже, керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року відносно ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.