Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 18 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Чернівецької області на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2009 року,

яким засуджено

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Москви Російської Федерації,

мешканця м. Чернівців, такого, що на підставі

ст. 89 КК України судимості не має,

за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 14 січня 2007 року о 6 годині проник до приміщення офісу, розташованого на першому поверсі будинку № 4-в по вул. Стасюка в м. Чернівці, звідки таємно викрав офісну техніку на загальну суму 16 394 гривні, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_5 на вказану суму.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. Звертає увагу на необґрунтоване застосування судом ст. 75 КК України. Зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_4 судом не було враховано тяжкості вчиненого злочину, що раніше що він двічі притягувався до кримінальної відповідальності. Вважає, що висновок суду про щире каяття засудженого не відповідає матеріалам справи, згідно з якими злочин було розкрито лише завдяки оперативним діям працівників міліції. На думку прокурора, суд також безпідставно врахував, що на утриманні ОСОБА_4 перебувають його батьки, оскільки засуджений не працює.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Винуватість ОСОБА_4 у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у приміщення, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України підтверджуються дослідженими та належним чином оціненими судом доказами і у касаційному поданні не оскаржуються.

Доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону, а саме ст. 75 КК України, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості є необґрунтованими.

При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчиненого злочину, обставини, які пом’якшують покарання, зокрема, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування завданої шкоди, дані про особу засудженого, який на підставі ст. 89 КК України раніше не судимий, має на утриманні непрацездатних батьків.

Не ґрунтується на матеріалах справи твердження прокурора про неврахування судом того, що ОСОБА_4 раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності.

Як убачається із даних про особу засудженого, які містяться у матеріалах кримінальної справи, ОСОБА_4 на підставі ст. 89 КК України є таким, що судимості не має.

Посилання прокурора на безпідставне врахування судом щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину як обставин, які пом’якшують покарання, є необґрунтованими.

Під час провадження досудового слідства ОСОБА_4 було написано явку з повинною (а.с. 74). У судовому засіданні засуджений повністю визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, у зв’язку з чим справа розглядалася у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України.

Позбавлені підстав також доводи прокурора про те, що засуджений не працює і не може утримувати непрацездатних батьків.

Згідно з довідкою комунальної медичної установи "Міська поліклініка № 2" м. Чернівців ОСОБА_4 працює на посаді робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків з 1 березня 2008 року (а.с. 287). Спільно з ним проживають його батьки ОСОБА_6, 1938 року народження, та ОСОБА_7, 1939 року народження, які відповідно до висновків лікарсько-консультаційної комісії за станом здоров’я потребують лікування та стороннього догляду (а.с. 221-223).

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є достатнім й необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Рішення про застосування ст. 75 КК України є обґрунтованим і судом належним чином мотивовано висновок про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну вироку, не встановлено.

Таким чином, при перевірці даної справи за доводами, викладеними у касаційному поданні, не виявлено передбачених ч. 1 ст. 398 КПК України підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів –

У задоволенні касаційного подання прокурора відмовити.