Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Черкаської області та касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2,

вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 26 травня 2009 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий,

засуджений за ч.2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 11 серпня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 19 квітня 2008 року, приблизно об 11 годині 50 хвилин, на присадибній ділянці по АДРЕСА_1, керуючи автомобілем КАМАЗ-5410, порушив п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, тобто, перед початком руху заднім ходом не переконався у безпечності такого маневру та не звернувся за допомогою до інших осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий 20.04.2008 року помер у лікарні.

У касаційній скарзі захисник засудженого вказує на порушення органами досудового слідства та судом вимог кримінально-процесуального закону, неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 та просить скасувати судові рішення, а справу – закрити.

Касаційне подання прокурора містить посилання на м’якість призначеного засудженому покарання та клопотання про скасування з цієї підстави судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі та поданні доводи, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , відповідальність за ст. 286 КК України настає незалежно від місця, де були допущені порушення правил безпеки дорожнього руху (на магістралі, шосе, вулиці, залізничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі, тощо). Це стосується й випадків, коли зазначені правила було порушено під час виконання з допомогою транспортних засобів різних робіт.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений під час досудового слідства та в суді не заперечував, що за вказівкою завгара ОСОБА_4 у вихідний день вийшов на роботу для перевезення бетонних балок, у дворі по вул. І.Франка, керуючи автомобілем КАМАЗ, він подав сигнал та почав рухатися заднім ходом, спочатку бачив ОСОБА_3, а коли виконував маневр праворуч – перестав його бачити. Проїхавши 2 метри, почув крик, зупинився, від’їхав уперед, а вийшовши з кабіни побачив, що травмував ОСОБА_3

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 показали, що ОСОБА_3 готував автокран для роботи по розвантаженню автомобіля КАМАЗ з балками. В цей час засуджений, виконуючи маневр, рухався заднім ходом для того, щоб прилаштувати автомобіль для розвантаження. Потерпілого затисло між балками з автомобіля та автокраном.

З протоколів відтворення обстановки та обставин події за участю засудженого та свідка ОСОБА_5 вбачається, що наїзд автомобіля на потерпілого стався тоді, коли останній знаходився біля автокрана та готував його до роботи.

Згідно висновків судово-автотехнічної експертизи, водій автомобіля КАМАЗ порушив саме п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, що знаходиться у причинному зв’язку з виникненням небезпеки для потерпілого ОСОБА_3 та з його травмуванням.

А тому доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки засуджений порушив правила дорожнього руху, а не інші правила, як стверджує захисник.

Факт складання акту з приводу загибелі ОСОБА_3 та притягнення завгара ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст. 272 КК України не виключає відповідальність ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України, оскільки останній, будучи водієм автомобіля КАМАЗ, до початку розвантажувальних робіт самостійно здійснював рух заднім ходом з порушенням ПДР.

Таким чином, висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 та кваліфікація його дій за ч.2 ст. 286 КК України відповідають фактичним обставинам справи.

Посилання захисника на порушення органами досудового слідства вимог кримінально-процесуального закону та строків розслідування справи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Колегія суддів також не знаходить підстав для задоволення касаційного подання прокурора з приводу м’якості призначеного засудженому покарання.

Так, призначаючи ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України та приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування цього покарання з випробуванням, суд належно врахував ступінь тяжкості даного злочину та особу винного, який вперше вчинив необережний злочин, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував потерпілій збитки. Судом також було взято до уваги необережну поведінку самого потерпілого, який, розуміючи що автомобіль рухається заднім ходом, стояв до нього спиною.

За наведених обставин рішення суду про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням є обґрунтованим.

З даними висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити першому заступнику прокурора Черкаської області в задоволенні касаційного подання та захиснику ОСОБА_1 в задоволенні касаційної скарги на судові рішення щодо ОСОБА_2.