Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 18 лютого 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 24 листопада 2009 року, яким частково скасовано вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2009 року про засудження

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

неодноразово судимого, останнього разу –

5 жовтня 2005 року за ч. 2 ст. 185, ст. 15,

ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України на два роки

шість місяців позбавлення волі,

звільненого 21 січня 2007 року

умовно-достроково на вісім місяців 18 днів,

за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням на два роки та покладено обов’язок, передбачений п. 3 ст. 76 КК України,

установила:

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 8 листопада 2008 року, перебуваючи в стані сп’яніння у приміщенні центрального корпусу Державного педагогічного університету ім. І.Франка, що по вул. В.Бердичівській, 40 у м. Житомир, відкрито викрав у ОСОБА_2 сумку з гаманцем і грошима на суму 332 грн. Він схопив сумку і побіг з нею, не зважаючи на крики потерпілої, а коли засудженого спробував зупинити охоронець ОСОБА_3, ОСОБА_1 двічі ударив його кулаком по голові.

Своїм вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України чотири роки позбавлення волі, а в решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду. Не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи та юридичної оцінки його злочинних дій, вважає, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду про застосування до нього положень ст. 75 КК України і призначив йому надмірно суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою скаргу і просив скасувати вирок апеляційного суду, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційної скарги і залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновки судових інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються доказами, які були предметом судового дослідження, в касаційній скарзі не оспорюються.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України є правильною і в колегії суддів сумніву не викликає.

Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_1 апеляційним судом, яке, на думку засудженого, є надмірно суворим, то з цими доводами погодитись не можна.

Як убачається з вироку, місцевий суд при вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_1 всупереч положенням ст. 65 КК України недостатньо повно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і дані про особу винуватого, який неодноразово судимий, у стані сп’яніння вчинив тяжкий злочин, щойно звільнився з місць позбавлення волі. Тому апеляційний суд обґрунтовано визнав рішення місцевого суду про застосування до засудженого положень ст. 75 КК України незаконним.

Отже, вважати, що апеляційний суд допустився упередженості і призначив засудженому надмірно суворе покарання, на що вказується в касаційній скарзі, підстав немає.

Будь-яких даних, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм КПК України (1001-05) , не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Житомирської області від 24 листопада 2009 року щодо нього – без зміни.