Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Чернігівської області та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.

Вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2009 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України на п’ять років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки й на неї покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона 9 червня 2003 року приблизно о 23 год. у АДРЕСА_1, що належить її чоловікові ОСОБА_1, на ґрунті ревнощів умисно з метою знищення майна облила бензином автомобіль АЗЛК – 2140, державний номер НОМЕР_1, та жилий будинок і підпалила, в результаті чого їх, а також інше майно ОСОБА_1 у будинку знищено, й останньому спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 14 293 грн. 20 коп., що є особливо великим розміром.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2009 року вказаний вирок скасовано, а справу закрито у зв’язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину.

За змістом касаційної скарги потерпілий просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та направити справу на нове розслідування з огляду на наявність у її діях складу злочину, передбаченого ст. 15, ч. 2 ст. 115 КК України за ознаками вчинення замаху на умисне вбивство двох осіб з особливою жорстокістю. Крім того, стверджує про безпідставність скасування вироку й закриття справи щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 194 КК України.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильність висновків апеляційного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, а також порушення вимог ст. 377 КПК України, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого, який підтримав касаційну скаргу, а касаційне подання прокурора просив задовольнити частково, прокурора, яка касаційне подання підтримала, а касаційну скаргу потерпілого просила задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних подання та скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга потерпілого підлягає задоволенню, а касаційне подання частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки апеляційного суду щодо недоведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, є передчасними і не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Так, обвинувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 ґрунтувався, зокрема, на показаннях потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 про те, що 9 червня 2003 року приблизно о 23 год., коли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у будинку першого у с. Корюківці, до господарства прийшла ОСОБА_2 й на ґрунті ревнощів учинила сварку, а потім, погрожуючи їх підпалити, облила бензином автомобіль та будинок і підпалила. Унаслідок таких дій ОСОБА_2 будинок і автомобіль згоріли.

Обґрунтовуючи висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2, суд першої інстанції також послався на показання свідка ОСОБА_4, згідно з якими він 9 червня 2003 року, закінчивши роботу приблизно о 22 год. 30 хв., велосипедом повертався додому й, проїжджаючи повз господарство Авраменків, побачив, що у дворі горів автомобіль. Також там знаходилася ОСОБА_2, яку він добре знає, а тому не міг помилитися щодо її особи.

Окрім того, суд узяв до уваги дані протоколу огляду місця події, очних ставок між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_4, з яких убачається, що за викладених обставин останній міг бачити особу, яка знаходилася у господарстві ОСОБА_1, висновок пожежно – технічної експертизи, відповідно до якого встановлено два осередки пожежі: салон автомобіля та приміщення сіней поблизу вхідних дверей будинку, час виникнення пожежі ймовірно – 23 год. 04 хв., причиною якої було внесення джерела відкритого вогню, як то сірника, свічі тощо до місць із нафтопродуктами.

Не погоджуючись з указаним вироком, засуджена ОСОБА_2 та її захисник подали апеляції, в ході розгляду яких апеляційний суд провів часткове судове слідство, в результаті якого дав іншу, ніж суд першої інстанції, оцінку доказам у справі й прийшов до висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, у зв’язку з чим скасував вирок і закрив справу.

Таке рішення апеляційний суд ухвалив, виходячи з показань ОСОБА_2, яка стверджувала, що о 22 год. 9 червня 2003 року вона перебувала у себе вдома у м. Корюківці Чернігівської області, вночі з дому не виходила, про пожежу дізналася вранці наступного дня, коли до неї приїхали працівники міліції.

При цьому, аналізуючи показання ОСОБА_2, апеляційний суд визнав, що вона телефонувала ОСОБА_1 о 22 – 22 год. 15 хв. й розмовляла з ним приблизно 20 хв., що не заперечував і останній. Враховуючи, що с. Наумівка та м. Корюківка знаходяться на відстані 8 км., до будинку ОСОБА_1 по селу необхідно здолати ще 4 км., а момент виникнення пожежі на підставі висновку судово – пожежної експертизи визначено – 23 год. 04 хв., суд апеляційної інстанції визнав, що ОСОБА_2 не мала об’єктивної можливості проїхати 12 км. за 30 хв. на велосипеді, а отже, вона не могла бути на місці події.

Окрім того, апеляційний суд виходив із того, що свідок ОСОБА_5 підтвердила алібі ОСОБА_2 щодо перебування її вдома в час виникнення пожежі у господарстві ОСОБА_1 та наявності суперечностей у показаннях свідків щодо обставин подій, пов’язаних із пожежею.

Разом із тим, такий висновок апеляційного суду не ґрунтується на всебічній і об’єктивній оцінці всіх доказів по справі.

Зокрема, хоча ОСОБА_1 не заперечував, що ввечері 9 червня 2003 року розмовляв по телефону з ОСОБА_2, однак не підтвердив її показання щодо часу розмови, оскільки на годинник не дивився.

Що стосується суперечностей у показаннях свідків, то апеляційний суд не врахував, що ніхто з них, як очевидці пожежі, так і пожежники, які її гасили, не вказували конкретний час події, пояснюючи це тим, що не звертали увагу на час. Окрім того, всі свідки спостерігали пожежу в різний період часу. Лише свідок ОСОБА_6 вказував, що, побачивши пожежу, дивився на годинник – було 23 год. 15 хв. Саме виходячи з його показань, експертом і встановлено ймовірний час початку пожежі – 23 год. 04 хв.

Одночасно апеляційний суд не мотивував, яким чином неточності в показаннях свідків щодо часу виникнення, спостереження чи гасіння пожежі спростовують послідовні показання потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 про те, що підпал будинку і автомобіля вчинила ОСОБА_2, а також свідка ОСОБА_4, який бачив на місці події саме ОСОБА_2

Алібі ОСОБА_2, на яке вона посилалася, перевірялося органами досудового слідства та судом першої інстанції, за висновками яких беззаперечних доказів того, що вона не могла бути на місці події у встановлений час, не здобуто.

Посилання апеляційного суду на показання свідка ОСОБА_5, яка стверджувала, що о 23 год. 45 хв. бачила зі свого балкона за місцем проживання у м. Корюківці ОСОБА_2, яка палила на балконі свої квартири, є необґрунтованими, так як свідок, окрім іншого, зазначала, що вона лягла спати о 23 год., а через деякий час прокинулася, коли виходила на балкон, на годинник не дивилася й точно вказати час не може. Окрім того, апеляційним судом не з’ясовано, чому свідок вважає, що бачила ОСОБА_2 на балконі саме 9 червня 2003 року, хоча з її ж показань вбачається, що про пожежу вона дізналася через кілька днів, а вперше її допит відбувся 18 червня 2003 року.

Також із матеріалів справи убачається, що свідок ОСОБА_7 не підтвердила показань ОСОБА_2, що в ніч на 10 червня 2003 року розмовляла по телефону з останньою, а свідок ОСОБА_8 не може вказати точний час їх телефонної розмови, оскільки на годинник не дивилася.

Натомість апеляційний суд безпідставно зазначив, що алібі ОСОБА_2 й, зокрема, показання свідка ОСОБА_5 залишилися не спростованими.

Скасовуючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_2, апеляційний суд визнав показання потерпілого ОСОБА_1 щодо місця підпалу, а також дані щодо покрівлі будинку суперечливими. Однак це свідчить про неналежну оцінку ним сукупності зібраних у справі доказів.

Так, згідно з висновком пожежно – технічної експертизи причиною пожежі був підпал із двома осередками займання, перший з яких знаходиться в середині будинку, в сінях поблизу вхідних дверей, а другий – салон автомобіля. При цьому осередки пожежі між собою не пов’язані. Самозагорання автомобіля та будинку виключається. Причиною пожежі було внесення джерела відкритого вогню до місць із нафтопродуктами. Зазначене узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 про те, що при обливанні ОСОБА_2 бензином вхідних дверей будинку, частина його протекла в середину коридору й запалала, після того як ОСОБА_2 підпалила двері.

Відповідно до висновку хімічної експертизи на фрагменті штори з будинку потерпілого виявлено сліди нафтопродуктів, що також відповідає показанням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2, розбивши скло у вікні будинку, частково облила будинок із сторони вікон.

Не враховано апеляційним судом й те, що суперечності в показаннях потерпілого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 стосовно покрівлі будинку усунуті на досудовому слідстві в ході проведення очних ставок між указаними особами, згідно з даними яких покрівля будинку була частково з паперово – бітумного шиферу, а частково зі звичайного. Тому посилання апеляційного суду на такі неточності в показаннях потерпілого й свідків, як на підтвердження неправильності висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2, є неспроможними.

Неправомірне і посилання апеляційного суду на те, що закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, п.п. 1,4 ч. 2 ст. 115 КК України означає її невинуватість у вчиненні умисного знищення майна.

З огляду на вказане рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим.

Разом із тим, не позбавлені підстав твердження касаційної скарги потерпілого про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 лише за ч. 2 ст. 194 КК України.

Як стверджували потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 на досудовому слідстві та у суді, коли ОСОБА_1 не впустив ОСОБА_2 у будинок, остання погрожувала їх спалити, облила автомобіль та двері будинку бензином, обрізала телефонний провід, зачепила замок на завіси дверей, внаслідок чого вони не змогли вийти на двір. На прохання ОСОБА_3 припинити свої дії та випустити їх із будинку, ОСОБА_2 продовжувала погрожувати, підпалила автомобіль та будинок. Оскільки вихід із будинку можливий лише через двері, так як на вікнах знаходяться грати, внаслідок створених ОСОБА_2 перешкод вони не змогли залишити будинок через двері чи звернутися за допомогою по телефону і, шукаючи інший спосіб врятуватися, коли будинок уже палав із середини, ОСОБА_1 зміг через лаз в стелі горища проломити отвір у даху, вибрався на нього й допоміг ОСОБА_3, після чого вони спустилися на дах веранди, а потім по дроту на землю.

Указані показання потерпілого й свідка узгоджуються, зокрема, з даними протоколу огляду місця події, в ході якого із зовнішньої сторони будинку ОСОБА_1 виявлено телефонний провід зі слідами зрізу.

Матеріалами справи встановлено, що в ході досудового розслідування кримінальної справи ОСОБА_2 пред’являлося обвинувачення, окрім ч. 2 ст. 194 КК України, ще і у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.п. 1,4 ч. 2 ст. 115 КК України, виходячи з того, що ОСОБА_2, достовірно знаючи, що у дерев’яному будинку знаходяться ОСОБА_1 та ОСОБА_3, вихід із якого можливий лише через двері, оскільки на вікнах грати, перерізала телефонний кабель, зачинила вхідні двері будинку на замок, чим позбавила їх можливості вийти з будинку та звернутися за допомогою по телефону, облила бензином вхідні двері й підпалила. Свій умисел на позбавлення життя двох осіб з особливою жорстокістю не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Постановою від 7 листопада 2008 року слідчий закрив кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, п.п. 1,4 ч. 2 ст. 115 КК України за недоведеністю її винуватості.

При цьому зміст постанови свідчить, що слідчим не дотримано вимоги ст. 130 КПК України, оскільки в ній не оцінено і не спростовано вищевикладених показань ОСОБА_1 та ОСОБА_3, не наведено докладних мотивів прийнятого рішення й підстав закриття кримінальної справи в цій частині.

За таких обставин районний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 про направлення справи на додаткове розслідування з мотивів наявності підстав для кваліфікації обвинуваченої за статтею КК України (2341-14) , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, необґрунтовано послався на вказану постанову.

Таким чином, по справі як досудовим слідством, так і судами обох інстанцій, допущено істотні порушення вимог кримінально – процесуального закону, у зв’язку із чим судові рішення по справі не можна визнати законними, обґрунтованими та справедливими.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити, касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2009 року та вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2009 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на нове розслідування.