Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 11 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Гадяч Полтавської області, мешканця м. Полтава, раніше судимого 26 серпня 2008 року за ч. 1 ст. 286 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік та звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 190 КК України до штрафу в сумі 850 гривень;

- за ч. 1 ст. 389 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в сумі 850 гривень.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – штраф у сумі 1000 гривень.

Попередній вирок від 26 серпня 2008 року постановлено виконувати самостійно.

Вироком апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 в частині призначення йому покарання скасовано.

Призначено ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 190 КК України один рік шість місяців обмеження волі, за ч. 1 ст. 389 КК України – один рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань визначено покарання – два роки обмеження волі, а на підставі ст. 71 КК України – два роки шість місяців обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

Виключено з вироку суду першої інстанції в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 190 КК України кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину шляхом зловживання довірою.

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, будучи засудженим 26 серпня 2008 року за ч. 1 ст. 286 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік та звільненим від відбування основного покарання, ухилився від виконання додаткового покарання.

Крім того, ОСОБА_5, будучи зареєстрованим в Полтавському міському центрі зайнятості та маючи статус безробітного, отримував допомогу по безробіттю, не дивлячись на те, що влаштувався на роботу в ТОВ "Трансбуд-ПЛТ" водієм. Про своє працевлаштування ОСОБА_5 Полтавський центр зайнятості не повідомив, внаслідок чого незаконно отримав 5 190,69 гривень допомоги по безробіттю.

У касаційній скарзі засуджений посилається на призначення йому надмірно суворого покарання. Просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити та призначити йому покарання, яке було визначено вироком місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення щодо засудженого – без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок апеляційного суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в суді першої інстанції та вкладеними у його вироку доказами, і є обґрунтованим.

Так, ОСОБА_5 в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції повністю визнав, що ухилився від виконання додаткового покарання за вироком від 26 серпня 2008 року, влаштувався на роботу водієм, до того ж після влаштування на роботу не повідомив про це центр зайнятості, де стояв на обліку як безробітний, та продовжував отримувати допомогу по безробіттю.

Оскільки фактичні обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорювались, інші докази відповідно до вимог ст. 299 КПК України стосовно цих обставин суд не досліджував.

Дії ОСОБА_5 за ч.1 ст. 190 та ч.1 ст. 389 КК України кваліфіковано правильно.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 65, 71, 75 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання та навів мотиви необхідності скасування вироку в цій частині.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України та призначив винному покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому апеляційний суд врахував усі обставини, які пом’якшують покарання, а також те, що злочини вчинені в період іспитового строку. У відповідності з вимогами ст.ст. 70 та 71 КК України апеляційний суд призначив покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

Підстав вважати призначене апеляційним судом ОСОБА_5 покарання надмірно суворим, про що йдеться у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.

Отже, при перевірці справи в касаційному порядку не виявлено будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав для зміни чи скасування вироку щодо ОСОБА_5, а тому немає й підстав для задоволення касаційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року щодо нього – без зміни.