Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 4 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року та ухвалу судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим області від 28 липня 2009 року щодо ОСОБА_7, -

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Веймар Німеччини, мешканця

м. Сімферополя АР Крим, такого, що судимості не має,

- за ч. 5 ст. 185 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 4 ст. 190 КК України на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією всього належного йому майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 235 гривень 39 копійок судових витрат за проведення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він у період часу з серпня 2004 року по квітень 2006 року за попередньою змовою з невстановленими особами в м. Сімферополі АР Крим шахрайським шляхом заволодів квартирами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, належними відповідно ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілим в особливо великих розмірах. Згідно з висновками судово-психіатричних експертиз потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнані психічно хворими і на момент вчинення злочинів щодо них не усвідомлювали своїх дій своїх дій.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_6, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7, даючи всій аналіз доказам у справі, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу закрити у зв’язку з відсутністю в діях засудженого складу злочину та звільнити його з-під варти. Указує на недоведеність вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб, відсутність доказів, які б це підтверджували, непритягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, причетних до вчинення злочинів, порушення п. 3 ч. 1 ст. 69 КК України, оскільки посилання на пояснення психічно хворих потерпілих як на докази у вироку є незаконним. Указує на порушення права на захист, оскільки судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні ряду клопотань захисту, зокрема, про допит свідків та проведення додаткової судово-психіатричної експертизи, незаконне визнання потерпілим ОСОБА_12;

- засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати його дії на ст. 356 КК України та призначити покарання за цією нормою закону. Указує на порушення закону при порушенні кримінальних справ щодо нього, зокрема, що кримінальну справу за фактом заволодіння квартирою ОСОБА_10 було порушено за заявою психічно хворої людини, а кримінальні справи за фактом заволодіння квартирами ОСОБА_8 та ОСОБА_11 за заявами сторонніх осіб. По епізоду заволодіння квартирою ОСОБА_9 заяви про злочин взагалі не було. Звертає увагу, що за фактом заволодіння квартирами ОСОБА_8 та ОСОБА_12 є нескасовані постанови про відмову в порушення кримінальних справ. Зазначає, що кримінальна справа щодо нього двічі направлялася на додаткове розслідування, але вказівки, зазначені у відповідних постановах, органом досудового слідства виконані так і не були. Вважає, що як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні було порушено його права на захист, а саме: безпідставно відмовлено у задоволенні чисельних клопотань захисту, а суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у відновленні судового слідства. Посилається також на те, що до кримінальної відповідальності не притягнуто інших осіб, причетних до вчинення злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які підтримали касаційні скарги, думку прокурора про часткове задоволення касаційних скарг, який вважав, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10, пояснення потерпілої ОСОБА_9 як на докази у зв’язку з їх недопустимістю, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах та заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах, відповідають дослідженим та належним чином оціненим у судовому засіданні доказам.

Сам засуджений ОСОБА_7 у судовому засіданні не заперечував факту укладення ним з потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідно договорів дарування та довічного утримання. Підтвердив, що приходив до останніх у психіатричну лікарню, де розмовляв з лікарями. Не заперечував також факту укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_8, з ОСОБА_13 ОСОБА_7 також підтвердив придбання ним у кредит квартири АДРЕСА_2 м. Сімферополя, яка раніше належала ОСОБА_10, та продаж ним квартири ОСОБА_11

Потерпілий ОСОБА_12 у суді підтвердив, що саме ОСОБА_7 заволодів квартирою його тітки ОСОБА_11 Пояснював також, що ОСОБА_11 отримувала пристойну пенсію і не перебувала у скрутному становищі.

Наведені показання потерпілого підтвердила свідок ОСОБА_14, яка показала, що ОСОБА_11 була учасником бойових дій і отримувала пристойну пенсію, була звільнена від сплати комунальних платежів, матеріальної допомоги не потребувала.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснювала, що від ОСОБА_11 їй було відомо, що ОСОБА_7 возив потерпілу до нотаріуса з метою анулювання заповіту на квартиру, що ОСОБА_11 відала їй ключі від квартири, просила ОСОБА_7 не впускати до неї в квартиру, оскільки останній примушував її підписувати документи. Про ОСОБА_9 зазначила, що весь будинок знав, що вона перебуває на обліку у психіатричні лікарні, ОСОБА_7 представлявся її опікуном, що, коли ОСОБА_9 черговий раз десь пропала, у її квартирі проживали сторонні люди. Свідок ОСОБА_16 дала суду аналогічні показання.

Свідок ОСОБА_17 у суді розповів, що за зовнішнім виглядом ОСОБА_10 було видно, що він є психічно хворою людино. Зазначив, що з 2005 року ОСОБА_10 не проживав у своїй квартирі, оскільки його вигнали, а у помешкання заселилися сторонні люди.

Згідно з показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які є працівниками психіатричної лікарні, за зовнішнім виглядом ОСОБА_8 та ОСОБА_10 можна було встановити, що вони є психічно хворими, що ОСОБА_7 приходив до психіатричної лікарні та вимагав передати йому паспорт ОСОБА_10, який перебував на зберіганні у ОСОБА_20, що засуджений також приходив до ОСОБА_21, сина ОСОБА_8, представлявся його родичем та просив відпустити останнього для вирішення соціальних проблем, і зі слів ОСОБА_21 їм відомо, що він підписував якісь документи. Свідок ОСОБА_19 також пояснила, що коли ОСОБА_10 27 вересня 2005 року черговий раз потрапив до психіатричної лікарні, то їй стало відомо, що в його квартирі замінили замки, і він не може потрапити до себе додому. Свідок ОСОБА_22 підтвердила, що за зовнішнім виглядом ОСОБА_9 було видно її психічні вади, пояснювала, що саме ОСОБА_7 звертався з проханням помістити ОСОБА_9 на стаціонарне лікування.

Свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_24 підтвердили, що ОСОБА_10 намагалися виписати з його квартири, останній скаржився на те, що його вигнали з власної квартири.

Свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_26 пояснювали суду, що по зовнішньому вигляду ОСОБА_10 можна було встановити його психічну невідповідність, що ОСОБА_7 замінив вхідні двері у квартирі потерпілого та не пускав до помешкання.

Наведені вище показання спростовують також доводи касаційних скарг про те, що засуджений не знав про психічний стан потерпілих.

У суді свідок ОСОБА_13 підтвердив оформлення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_8, пояснив, що коштів за договором він не платив, а після переоформлення квартири комунальні платежі сплачував ОСОБА_7

ОСОБА_27 пояснила, що квартиру АДРЕСА_2 м. Сімферополя, належну ОСОБА_10, було переоформлено на неї на прохання ОСОБА_7 за рішенням третейського суду, яке було винесено на підставі фіктивних розписок. Насправді вона ніяких грошових коштів ОСОБА_10 не давала, під час продажу квартири ОСОБА_28 коробку з грошовими коштами одразу передала засудженому.

Дослідивши наведені показання у сукупності з іншими доказами, суд обґрунтовано оцінив їх як достовірні та допустимі, оскільки вони узгоджуються між собою та іншими доказами у справі, зокрема, рішеннями третейських судів; договорами дарування та довічного утримання; протоколами очних ставок між свідками ОСОБА_20 та ОСОБА_27, ОСОБА_29 та ОСОБА_27, між свідком ОСОБА_20 та засудженим ОСОБА_7, пред’явлення фотознімків для впізнання зі свідками ОСОБА_25, ОСОБА_19 та ОСОБА_20; висновками судово-почеркознавчої експертизи про те, що підпис у заяві до прокуратури Залізничного району м. Сімферополя від імені ОСОБА_10 з приводу неповернення працівниками психіатричної лікарні його паспорта виконано не ОСОБА_10, а ОСОБА_7, судово-психіатричних експертиз, згідно з якими ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 страждають на хронічне психічне захворювання – параноїдну шизофренію. Під час вчинення юридичних дій по відчуженню їх квартир за своїм психічним станом не могли усвідомлювати своїх дій та керувати ними.

Разом з тим доводи касаційних скарг про недопустимість як доказів показань потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_10 та письмових пояснень потерпілої ОСОБА_9 є підставними.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. Суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості.

Зі змісту висновків судово-психіатричних експертиз № 1440 від 21 листопада 2006 року, № 802 від 15 червня 2006 року та № 609 від 8 травня 2007 року убачається, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за своїм психічним станом показання давати не можуть.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК України особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них, не підлягають допиту як свідки.

Крім того, згідно зі ст. 65 КПК України пояснення не є доказами в кримінальній справі.

Отже, ці конкретні документи є недопустимими доказами, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій про посилання на них у мотивувальній частині на підтвердження винуватості засудженого є незаконним і підлягає виключенню як з вироку місцевого суду, так і ухвали суду апеляційної інстанції.

Твердження у касаційних скаргах про те, що ОСОБА_7 не заволодів квартирами потерпілих, оскільки не міг ними розпорядитися, не ґрунтується на вимогах статей 746, 748, 334 ЦК України, згідно з якими право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Крім того, згідно з довідками Сімферопольського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації право власності на квартири: АДРЕСА_6, що належала ОСОБА_11, було зареєстровано за ОСОБА_7, яку він продав 21 квітня 2006 року ОСОБА_30 (т. 4 а.с. 168); АДРЕСА_4, що належала ОСОБА_9, зареєстровано за ОСОБА_7 (т. 4 а.с. 64), АДРЕСА_5 що належала ОСОБА_10, спочатку було зареєстровано за ОСОБА_27, а потім за ОСОБА_31, яку останній продав 13 вересня 2005 року ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 3); АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_8, було зареєстровано за ОСОБА_7, яку він продав 6 липня 2006 року ОСОБА_13 (т. 2 а.с. 19).

Виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом, дії засудженого кваліфіковано правильно за ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 190 КК України.

Покарання призначено засудженому відповідно до вимог ст. 65 КК України: з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про його особу та конкретних обставин справи, і вважати призначене йому покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_7 про наявність нескасованих постанов про відмову в порушенні кримінальних справ щодо нього за фактами заволодіння квартирами ОСОБА_8 та ОСОБА_11 є неконкретизованими, оскільки не зазначено, якими саме постановами було відмолено в порушенні кримінальних справ за наведеними фактами, а на аркушах справи (т. 6 а.с. 426, т. 4 а.с. 156), на які посилається ОСОБА_7, знаходяться інші документи.

Разом з цим у матеріалах справи є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_12 (т. 4 а.с. 173), яку було скасовано постановою заступника прокурора м. Сімферополя від 5 липня 2007 року (т. 4 а.с. 171).

За фактом заволодіння квартирами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 слідчим 28 грудня 2007 року виносилась постанова про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_7 на підставі ч. 2 ст. 213 КПК України у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочинів (т. 5 а.с. 27), яку було скасовано постановами заступника прокурора м. Сімферополя відповідно від 14 лютого 2008 року та від 10 квітня 2009 року ( т. 5 а.с. 136, т. 7 а.с. 123).

Що стосується доводу про незаконність порушення кримінальних справ щодо ОСОБА_7 за заявами неналежних осіб, то він не ґрунтується на положеннях ст. 94 КПК України.

Не відповідає матеріалам справи й посилання в касаційних скаргах щодо непритягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_27 та інших осіб, причетних до вчинення злочинів. Згідно з постановами слідчого від 31 липня 2007 року матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_27 та ОСОБА_31, а також щодо невстановлених осіб, які в групі осіб із ОСОБА_7 вчинили зазначені вище злочини, було виділено для проведення додаткової перевірки (т. 3 а.с. 28, 44, 91).

Доводи про порушення права на захист були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. При вивченні матеріалів кримінальної справи колегія суддів таких порушень також не встановила, оскільки заявленні засудженим та його захисниками клопотання вирішували судами першої та апеляційної інстанцій у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

Посилання у касаційних скаргах на неправильне зазначення прізвища потерпілого при наведенні як доказу договору дарування від 25 серпня 2004 року, а саме, що його було укладено з ОСОБА_10, а не з ОСОБА_8, як на підтвердження необ’єктивності судів першої та апеляційної інстанцій, є безпідставним. Зазначена технічна помилка не є такою, що вплинула на правильність судових рішень, а тому не може бути підставою їх для зміни чи скасування.

Інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, не виявлено.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року та ухвалу судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим області від 28 липня 2009 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Виключити з мотивувальних частин вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції посилання на показання потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_10 та письмові пояснення потерпілої ОСОБА_9 як на докази у зв’язку з їх недопустимістю.

У решті наведені судові рішення залишити без зміни.