Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 4 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_6,

вироком Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2009 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий,

засуджений за ч.1 ст. 121 КК України до позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 21 липня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 19 серпня 2007 року біля приміщення будинку культури в с. Кульчиївці Кам’янець-Подільського району, на ґрунті неприязних відносин, які виникли в результаті пошкодження ОСОБА_5 деталей його автомобіля, внаслідок неправомірних дій потерпілого, навмисно завдав кілька ударів рукою в обличчя ОСОБА_5, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати судові рішення та призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді реального позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікація його дій за ч.1 ст. 121 КК України відповідають встановленим судом обставинам справи.

Разом з тим, доводи потерпілого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого колегія суддів вважає переконливими.

Як убачається з матеріалів справи, суд, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст. 121 КК України, та про звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, послався у вироку на те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується, визнав вину та повністю відшкодував заподіяну матеріальну шкоду, а також врахував неправомірну поведінку самого потерпілого та його думку про можливість призначення засудженому покарання без позбавлення волі.

Однак судом залишено поза увагою той факт, що засуджений вчинив тяжкий злочин, протягом досудового слідства змінював свої показання, намагався затягнути розгляд справив суді шляхом заявлення різних клопотань, а свою вину визнав під тиском зібраних у справі доказів.

Крім того, висновок суду про неправомірну поведінку потерпілого ОСОБА_5 та перебування його у стані алкогольного сп’яніння не підтверджено наявними у справі доказами, оскільки свідки по справі стверджували, що потерпілий був тверезим, а факт пошкодження антени саме ОСОБА_5 не досліджувався.

Також судом не було в достатній мірі враховано, що в результаті вчиненого злочину потерпілий отримав закриту черепно-мозкову травму та часткову атрофію зорового нерву правого ока, які призвели до зниження гостроти зору на праве око до – 0,2 та до втрати загальної працездатності більше, ніж на 35%. Внаслідок цього молода людина стала інвалідом, не має змоги повноцінно працювати за вибраним фахом та потребує медичного обстеження та лікування.

Апеляційний суд при розгляді апеляції потерпілого не дав належної оцінки зазначеним фактам та недоліків, допущених судом першої інстанції, не усунув.

За таких обставин вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене, звернути увагу на доводи, викладені у скарзі потерпілого, та прийняти обґрунтоване рішення. Якщо при новому розгляді справи суд дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, то призначене йому покарання із звільненням від його відбування слід вважати м’яким.

Прохання потерпілого в частині необхідності призначення покарання засудженому судом касаційної інстанції задоволенню не підлягає, оскільки воно суперечить вимогам ст.ст. 396- 397 КПК України.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 21 липня 2009 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.