Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 4 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця міста Джанкой Автономної Республіки Крим, раніше судимого 29 грудня 2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі,

за ч. 1 ст. 115 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного попереднім вироком від 29 грудня 2003 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання – чотирнадцять років позбавлення волі.

За ч. 4 ст. 187 КК України ОСОБА_6 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 за таких обставин.

28 березня 1999 року, приблизно о 21-й годині, ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, прийшов до квартири АДРЕСА_1, в якій мешкала його знайома ОСОБА_7, з метою придбати у неї спиртні напої. ОСОБА_7 відмовила ОСОБА_6, у зв’язку з чим між ними виникла сварка.

На ґрунті неприязних стосунків, що виникли, ОСОБА_6 вирішив позбавити ОСОБА_7 життя.

У той момент, коли ОСОБА_7 знаходилась у вітальні своєї квартири, ОСОБА_6, реалізуючи свій злочинний намір, молотком, що знаходився в квартирі, завдав потерпілій не менше ніж 16 ударів по голові та обличчю, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, не сумісні з життям.

Причиною смерті ОСОБА_7 стала відкрита черепно-мозкова травма з переломами кісток черепу та крововиливами під оболонки та в кору головного мозку.

У своїй касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема, зазначає, що ОСОБА_6 не вчиняв злочину за який його засуджено, а в справі відсутні достатні докази, які б свідчили про його причетність до вчинення цього злочину.

Йдеться у скарзі й про те, що виявлення, вилучення та приєднання до справи знаряддя злочину – молотка, було здійснено з порушенням кримінально-процесуального закону.

Зазначає захисник і про застосування до ОСОБА_6 незаконних методів досудового слідства, внаслідок чого той змушений був себе обмовити.

Протокол огляду місця події, на думку захисника, також складено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Посилається захисник і на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, зокрема, на те, що в справі не проведено ряд експертиз, які необхідно було призначити.

Просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу – закрити за відсутністю в його діях складу злочину

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора про необхідність перекваліфікації в порядку ст. 395 КПК України дій засудженого з ч.1 ст. 115 КК України на ст. 94 КК України 1960 року; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні ним зазначеного у вироку злочину відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і є обґрунтованим.

Так, під час допиту як обвинуваченого 26 липня 2008 року ОСОБА_6 повністю визнав себе винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7, зазначив, що хотів позичити у неї в борг горілки, але отримав відмову. Після того, як ОСОБА_7 почала виштовхувати його з квартири, завдав їй декілька ударів молотком, а потім, злякавшись, що позбавив потерпілу життя, інсценував грабіж та залишив місце події (т.2, а.с. 47-48).

Ці показання ОСОБА_6 узгоджуються з даними, які містяться в його ж явках з повинною від 21 травня 2008 року та 6 жовтня 2008 року (т.2, а.с. 11-13, 201).

За показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які є працівниками відділення СМЕ, де щодо ОСОБА_6 проводилася судово-психіатрична експертиза, обвинувачений добровільно розповідав їм, що вчинив умисне вбивство ОСОБА_7

Згідно з даними протоколу огляду місця події від 29 березня 1999 року у квартирі АДРЕСА_1 виявлено труп ОСОБА_7 з ознаками насильницької смерті (т.1 а.с. 6-23).

За висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_7 настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток черепу та крововиливами під оболонки та в кору головного мозку (т.1, а.с. 42-51).

Проведеною в справі дактилоскопічною експертизою № 138 від 14 липня 2008 року, встановлено, що один слід пальця руки, копійований при огляді квартири, де мешкала ОСОБА_7, 29 березня 1999 року, на відрізок ЛТ-48 із зовнішньої поверхні дверей ванної та утворений нашаруванням крові, залишений вказівним пальцем правої руки ОСОБА_6 (т.2, а.с. 29-33).

Оцінивши ці та інші докази в справі, апеляційний суд дійшов правильного висновку про вчинення умисного вбивства ОСОБА_7 саме ОСОБА_6 і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України.

Висновки апеляційного суду, викладені у вироку, не містять протиріч, ґрунтуються на матеріалах розслідування, досліджених у суді, та підтверджуються даними судового слідства. Тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи є безпідставними.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами касаційної скарги захисника про застосування до ОСОБА_6 незаконних методів досудового слідства.

Як видно з матеріалів справи, апеляційний суд ретельно перевірив відповідні доводи підсудного та його захисника, дослідив показання працівників правоохоронних органів, що були задіяні для розслідування вбивства ОСОБА_7, зокрема, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які стверджували, що ОСОБА_6 добровільно повідомив про вчинення ним убивства ОСОБА_7, розповів про обставини цього злочину, у зв’язку з чим відповідно до вимог ст. 96 КПК України була оформлена явка з повинною.

Крім того, відповідна заява ОСОБА_6 була предметом перевірки, проведеної Джанкойською міжрайонною прокуратурою, яка постановою від 22 травня 2009 року відмовила в порушенні кримінальної справи відносно працівників Миколаївського слідчого ізолятора № 20, де утримувався засуджений, за відсутністю в їх діях складу злочину.

Предмети, які мають значення для справи, були вилучені та приєднані до справи з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 79, 190, 191 КПК України, а тому доводи касаційної скарги про порушення кримінально-процесуального законодавства під час вилучення та зберігання речових доказів не ґрунтуються на матеріалах справи.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, належним чином з’ясовані обставини, що характеризують об’єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи. Тому колегія суддів вважає необґрунтованими й доводи касаційної скарги про однобічність та неповноту досудового і судового слідства.

Доводи ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення вбивства ОСОБА_7 та докази, на які він та його захисник посилались на підтвердження цих доводів були предметом ретельного дослідження апеляційного суду. У вироку наведена оцінка досліджених у судовому засіданні доказів на обґрунтування того, чому одні з них прийняті судом і покладені в основу його висновків, а інші відкинуті ним.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого засудженим злочину, даних про його особу, належним чином умотивувавши своє рішення у цій частині, апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Отже, при перевірці справи в касаційному порядку не виявлено будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав для зміни чи скасування вироку щодо ОСОБА_6, а тому немає й підстав для задоволення касаційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2009 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.