Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 2 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2009 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

вказаним вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

такого, що судимості не має,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч.2 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_6 визначено у виді 7 років і 6 місяців позбавлення волі;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

такого, що судимості не має,

засуджено за ч.2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі; за ч.4 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_7 визначено у виді 9 років позбавлення волі.

У справі постановлено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 по 432 гривні 06 копійок щомісячно і довічно матеріальної шкоди та 125 000 гривень моральної шкоди; на користь ОСОБА_9 по 432 гривні 06 копійок щомісячно і довічно та 125 000 моральної шкоди; на користь ОСОБА_10 по 91 гривні 38 копійок щомісячно до досягнення нею повноліття та 300 000 гривень моральної шкоди.

Також стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь держави 706 гривень 11 копійок судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок в порядку ст. 365 КПК України скасовано в частині стягнення судових витрат та дано вказівку суду першої інстанції вирішити питання судових витрат у порядку ст.ст. 409–411 КПК України (1001-05) . В решті вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_11 та ОСОБА_7 визнано винними та засуджено за те, що вони за попередньою змовою між собою, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, 16 червня 2007 року близько 16 години, знаходячись в громадському місці – на кордоні "Сосновий" Ізобільненського лісництва Кримського природного заповіднику, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, використовуючи свою перевагу перед потерпілими ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у віці, зрості, вазі та фізичній силі, безпричинно, протягом тривалого часу завдавали останнім руками та ногами чисельні удари в різні частини тіла в т.ч. і в голову. При вчиненні хуліганських дій ОСОБА_7 вийшовши за межі домовленості, ножем завдав удари в чоло і праве передпліччя ОСОБА_13, а ОСОБА_12 – в праву сідницю. В результаті дій засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_12 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило його смерть.

У касаційних скаргах захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_15 просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як незаконні та направити справу на новий судовий розгляд. Зазначають, що дії їх підзахисних не містять ознак злочину, передбаченого ст. 296 КК України, оскільки подія сталася на території Ізобільненського лісництва Кримського природного заповідника, тобто не в громадському місці. Вказують, що при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 експерт припустився порушень, оскільки дослідницька частина висновку експерта та висновки не узгоджуються між собою.

Крім того, захисник ОСОБА_4, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, зазначає, що в діях його підзахисного – ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбаченого ст. 121 КК України, оскільки смерть ОСОБА_12 настала від тяжких тілесних ушкоджень завданих ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні необхідно відмовити з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в заподіянні групою осіб тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_12, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило його смерть та у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб із застосуванням ОСОБА_7 спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень предмету – ножа, ґрунтуються на досліджених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій доказах, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст. 67 КПК України.

Показаннями потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_16, свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24; даними протоколів огляду місця події, огляду та вилучення одягу у ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відтворення обстановки і обставин події; висновками імунологічних експертиз, дактилоскопічних експертиз, судово-медичних експертиз та іншими доказами у справі в їх сукупності, які досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій, спростовуються доводи касаційних скарг про недоведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчинені інкримінованих їм злочинів.

Доводи захисника ОСОБА_4 про те, що в діях його підзахисного ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбачений ст. 121 КК України, є безпідставними, оскільки спростовуються зазначеними вище доказами, а також показаннями засудженого ОСОБА_7, з яких видно, що ОСОБА_6 у його присутності завдав потерпілому по голові 5-6 ударів кулаком. Підтверджується зібраними у справі доказами і те, що засуджені діяли групою осіб. Зокрема, з показань потерпілого ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 діяли погоджено і з єдиними умислом коли били потерпілого ОСОБА_12

Доводи захисників про те, що в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ст. 296 КК України, т.я. діяли вони не в громадському місці є неспроможними, оскільки для кваліфікації злочинних дій за вказаною статтею публічність не є обов’язковою ознакою і вчинення хуліганства можливе як прилюдно так і за відсутності осіб. У даній справі хуліганство ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було вчинено у присутності потерпілих, які усвідомлювали протиправність дій засуджених і сприймали їх дії як прояв явної неповаги до них і до суспільства.

Отже, наведені у касаційних скаргах захисниками твердження з зазначених підстав не спростовують висновку суду щодо доведеності винуватості засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а тому не можуть бути підставами для скасування вироку.

Судовий розгляд справи судом першої інстанції проведено в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, будь-яких сумнівів щодо законності та достовірності зібраних доказів, зокрема, і висновків судовомедичних експертиз, покладених в основу вироку, не встановлено.

Кваліфікація дій засуджених ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 та ч.2 ст. 296 КК України та ОСОБА_7 за ч.2 ст. 121 та ч.4 ст. 296 КК України є правильною.

Призначене ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційний суд ретельно перевіряв аналогічні доводи апеляцій захисників і визнав їх безпідставними. Висновки судів належним чином умотивовані і сумнівів не викликають.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог закону, ухвала апеляційного суду відповідає ст. 377 КПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

у задоволенні касаційних скарг захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовити.