Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві 02 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2009 року щодо ОСОБА_4

Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2007 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова,

мешканця м. Дергачі Харківської області, такого, що не мав судимості,

засуджено до обмеження волі за:

- ч.1 ст. 366 КК України на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням функцій представника влади, на строк 2 роки;

- ч.1 ст. 367 КК України на строк два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням функцій представника влади, на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням функцій представника влади, на строк 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

За ч.2 ст. 165 КК України 1960 року ОСОБА_4 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину в зв’язку із декриміналізацією.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2007 року вирок щодо ОСОБА_4 скасовано, а провадження у справі закрито.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 грудня 2008 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2007 року щодо ОСОБА_4 скасовано, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2009 року, апеляцію прокурора залишено без задоволення, а апеляцію захисника ОСОБА_5 задоволено. Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_4 скасовано, провадження у справі закрито.

Місцевим судом ОСОБА_4 було визнано винним та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду заступника начальника слідчого відділу Ленінського районного відділу внутрішніх справ у Харківській області, 11 лютого 2000 року, порушив та прийняв до свого провадження кримінальну справу щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 144 КК України 1960 року. Підставою для порушення кримінальної справи були результати дослідчої перевірки, під час якої у зазначених осіб було вилучено речові докази. Однак, ОСОБА_4 належно не виконав покладені на нього обов’язки, зазначені речові докази не оформив у встановленому законом порядку, не здав у камеру зберігання речових доказів, а зберігав їх у своєму службовому кабінеті, що призвело до втрати господарських сумок, які використовувалися злочинцями як знаряддя злочину. В свою чергу, це призвело до того, що зазначені особи заперечували свою винність у вчиненні злочину, а також ускладнило роботу досудового слідства та суду.

Крім того, влітку 2000 року, ОСОБА_4, обіймаючи посаду заступника начальника Дзержинського районного відділу внутрішніх справ у Харківській області, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, склав завідомо неправдивий акт про знищення речових доказів у справі щодо ОСОБА_9, датувавши його 02 листопада 1999 року, підписаний понятими ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яких він ввів у оману та котрі не були присутніми при знищенні речових доказів. На підтвердження факту знищення речових доказів, ОСОБА_4 надав вказаний акт до прокуратури Ленінського району м. Харкова.

У касаційному поданні прокурор просить ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2009 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Прокурор зазначає, що висновок апеляційного суду щодо відсутності у діях ОСОБА_4 складу злочинів, передбачених ч.1 ст. 366 та ч.1 ст. 367 КК України, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується зібраними у справі доказами. Так, прокурор зазначає, що твердження апеляційного суду про те, що за першим епізодом у справі як речові докази вилучалися господарські сумки, а не мішки, не відповідає дійсності. Щодо другого епізоду, то прокурор вважає, що висновок апеляційного суду про те, що акт знищення речових доказів не є офіційним документом, є безпідставним.

Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, дійшовши до висновку про відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину та закривши провадження у справі, не послався на відповідну частину ст. 6 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання прокурора, колегія суддів вважає, що дана справа підлягає призначенню до розгляду у Верховному Суді України із повідомленням заінтересованих осіб.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

кримінальну справу щодо ОСОБА_4 призначити до розгляду в касаційному порядку у Верховному Суді України на 10 годину 23 березня 2010 року, про що повідомити прокурору, засудженому та його захиснику.