Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 28 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Волинської області на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 січня 2009 року щодо ОСОБА_5,

зазначеним вироком суду

ОСОБА_5,

який народився 24 липня 1991 року в с.Грудки Камінь-Каширського району Волинської області,

несудимого в силу ст. 89 КК України, -

засуджено за ч.3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 2 роки та передано його під нагляд матері ОСОБА_6 для проведення виховної роботи.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_5 покладено певні обов’язки.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 січня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 засуджено за те, що він, 3 серпня 2008 року шляхом проникнення у будинок АДРЕСА_2 Камінь-Каширського району Волинської області, вчинив крадіжку грошей потерпілої ОСОБА_7 у розмірі 4700 грн., сережки потерпілої ОСОБА_8 вартістю 700 грн. та прикраси потерпілої ОСОБА_9 вартістю 1656 грн..

22 серпня 2008 року ОСОБА_5 повторно шляхом проникнення у будинок АДРЕСА_1 Камінь-Каширського району Волинської області, вчинив крадіжку грошей та мобільного телефону "Самсунг-Е-200" із сім-картою потерпілої ОСОБА_10 на загальну суму 3223 грн..

У касаційному поданні перший заступник прокурора Волинської області, не оскаржуючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_5, ставить питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного внаслідок його м’якості. При цьому посилається на те, що суд, визнаючи винним ОСОБА_5 у вчиненні крадіжки з проникненням у житло, у мотивувальній частині вироку не вказав таку кваліфікуючу ознаку, як "повторно". Стверджує, що судом порушено вимоги ст. 69-1 КК України, оскільки ОСОБА_5 у вчиненому щиро розкаявся, добровільно відшкодовані завдані збитки, тому розмір покарання не повинен перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті, і у даному випадку має складати 4 роки позбавлення волі, тому суд безпідставно призначив ОСОБА_5 5 років позбавлення волі. Зазначає, що звільняючи неповнолітнього ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75, ст. 104 КК України, суд неправильно застосував примусовий захід виховного характеру у виді передачі його під нагляд матері ОСОБА_6, передбачений п.3 ч.2 ст. 105 КК України, так як повинен був покласти на матір засудженого, за її згодою, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволення з таких підстав.

Доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій у касаційному подані не оспорюється.

Водночас наведені у касаційному поданні доводи про порушення закону при призначенні ОСОБА_6 покарання є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) .

Цих вимог закону суд при призначенні покарання ОСОБА_6 не дотримався.

Так, згідно з санкцією ч.3 ст. 185 КК України максимальне покарання становить 6 років позбавлення волі. Суд, вказавши дані про особу ОСОБА_6, зокрема, те, що він є інвалідом дитинства, виховувався без батька, навчається, вчинив злочин неповнолітнім та добровільно відшкодував збитки, всупереч вимогам ст. 69-1 КК України, призначив йому 5 років позбавлення волі.

Тому у цій частині вирок підлягає зміні з призначенням ОСОБА_6 не п’яти років позбавлення волі, а чотирьох років.

Звільняючи неповнолітнього ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75, ст. 104 КК України, суд застосував примусовий захід виховного характеру у виді, що передбачений п.3 ч.2 ст. 105 КК України, а саме, покладення на матір засудженого, за її згодою, обов’язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи і зазначив, що такий захід полягає у виді передачі засудженого під нагляд матері ОСОБА_6

Порушень закону суд в даному випадку не допустив, отже цей довід у поданні є необгрунтованим.

Керуючись статями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

касаційне подання першого заступника прокурора Волинської області задовольнити частково.

Вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 січня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити, а призначене покарання за ч.3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України пом’якшити до 4-х років позбавлення волі.

У решті вирок залишити без зміни.