Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 28 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 на вирок Полтавського апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_6

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2009 року засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Чорнухине Перевальського району

Луганської області, мешканця с. Терентіївка

Полтавського району Полтавської області, такого, що

на підставі ст. 89 КК України судимості не має,

за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Цивільний позов потерпілого про стягнення із засудженого матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 438 гривень 18 копійок та 8356 гривень 54 копійки витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 листопада 2008 року приблизно 17 годині у стані алкогольного сп’яніння, керуючи на підставі довіреності автомобілем марки "ВАЗ-2101", належним ОСОБА_8, рухався по вул. Макаренка у напрямку вул. Миру в с. Терентіївка Полтавського району Полтавської області. У районі будинку № 75 зазначеної вище вулиці порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, при виникненні небезпеки для руху, яку він об’єктивно спроможний був виявити, а саме велосипедиста ОСОБА_7, який рухався в попутному напрямку, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху транспортного засобу аж до його зупинки, внаслідок чого вчинив наїзд на останнього.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2009 року вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2008 року в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасовано, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 12 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Вирок у частині залишення цивільного позову потерпілого про стягнення матеріальної шкоди без розгляду скасовано, а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для вирішення в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити та застосувати до нього ст. 75 КК України. Своє прохання мотивує тим, що апеляційним судом не було враховано те, що дорожньо-транспортна пригода сталася також і з вини потерпілого; обставини, які пом’якшують покарання та які були враховані судом першої інстанції при призначенні йому покарання, зокрема: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих збитків, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, дані про його особу, а саме - позитивні характеристики, та інші обставини, у тому числі його поведінку після дорожньо-транспортної пригоди;

- захисник ОСОБА_5, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_6, просить вирок апеляційного суду в частині призначення покарання та задоволення цивільних позовів прокурора змінити, призначити засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, а цивільні позови прокурора про стягнення із ОСОБА_6 витрат на стаціонарне лікування потерпілого залишити без розгляду. Доводи його скарги аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі засудженого. Крім того, захисник вважає, що рішення суду про задоволення зазначених вище позовів прокурора є незаконним у зв’язку з тим, що їх зміст не відповідає вимогам статей 119- 122 ЦПК України.

У запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та потерпілий ОСОБА_7, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просять залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисника ОСОБА_5, який підтримав касаційні скарги, думку прокурора про залишення касаційних скарг без задоволення, а вироку апеляційного суду - без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину відповідають дослідженим та належним чином оціненим у судовому засіданні доказам та в касаційних скаргах не оскаржуються.

Дії засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання з урахуванням ступеня тяжкості, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні тяжкого злочину в стані алкогольного сп’яніння.

З таких підстав апеляційний суд, скасовуючи вирок щодо ОСОБА_6 у частині застосування ст. 75 КК України та непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, дійшов обґрунтованого висновку, що таке рішення місцевого суду не відповідає вимогам статей 65, 75 та 77 КК України.

Разом з цим, визнавши обставинами, які пом’якшують покарання засудженого: визнання ним вини, щире каяття, часткове відшкодування потерпілому майнової шкоди, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, апеляційний суд при призначенні покарання в достатній мірі їх не врахував, а також не врахував поведінку засудженого ОСОБА_6 після вчинення злочину та дані про його особу.

Так, згідно з матеріалами справи засуджений працює, за місцем роботи характеризується позитивно, піклується про батьків похилого віку, після скоєння наїзду на ОСОБА_7 прийняв заходи до надання потерпілому медичної допомоги.

Наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тому колегія суддів вважає можливим пом’якшити ОСОБА_6 міру покарання із застосуванням ст. 69 КК України, змінивши вирок апеляційного суду.

Що стосується доводів у касаційній скарзі захисника про незаконність вироку в частині вирішення цивільних позовів прокурора про стягнення із ОСОБА_6 витрат на стаціонарне лікування, то колегія суддів розцінює їх як безпідставні. Такі позови надійшли до суду разом із кримінальною справою від прокурора та були розглянуті судом у відповідності з вимогами ст. 93-1 КПК України.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, що тягнули б за собою скасування вироку, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 задовольнити частково, вирок апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_6 змінити, із застосуванням ст. 69 КК України пом’якшити йому призначене покарання до одного року шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.

У решті вирок залишити без зміни.