Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 4 серпня 2009 року щодо ОСОБА_4

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2009 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_5, касаційне подання щодо якого не вноситься.

Постановлено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 830 грн. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 4 березня 2009 року за попередньою змовою з ОСОБА_5 на території Красноармійської центральної районної лікарні на вул. Руднєва, 73, в м. Красноармійську Донецької області із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілих, відкрито викрав у неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 мобільні телефони, заподіявши останнім матеріальної шкоди відповідно на суми 840 грн. та 870 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 4 серпня 2009 року вирок щодо ОСОБА_4 змінено: за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України йому пом’якшено покарання до 2 років позбавлення волі.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_4 у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме – безпідставним застосуванням ст. 69 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Просить справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що у його задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується та навчається. Разом із тим, місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_4 не в достатній мірі врахував роль та ступінь участі ОСОБА_4 у вчиненому злочині, а також дані, що характеризують особу засудженого, зокрема, те, що ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину визнав повністю та щиро розкаявся, частково відшкодував заподіяну шкоду, його сімейний стан та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Саме наявність сукупності обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також відсутність обтяжуючих обставин дали суду апеляційної інстанції підстави для пом’якшення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 186 КК України. При цьому суд апеляційної інстанції хоча і призначив ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, але прийняв рішення про необхідність його відбування засудженим у місцях позбавлення волі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_4 судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України, у зв’язку з чим вважати його надто м’яким підстав не вбачається.

Отже, доводи прокурора щодо м’якості покарання, призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_4, колегія суддів вважає непереконливими.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відмовити.