Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора та касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_7 на вирок апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2009 року, яким

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

українця, громадянина України,

– виправдано за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів,

Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, будучи депутатом Луцької міської ради та службовою особою, діючи з корисливих мотивів, погодився на прохання ОСОБА_7 посприяти у вирішенні питання про надання в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво багатоповерхового житлового будинку, якщо вона передасть йому 260 000 доларів США.

22 січня 2009 року близько 11 години в м. Луцьку по вулиці Богдана Хмельницького, в салоні власного автомобіля марки "Додж-Нітро", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_7 частину хабара в розмірі 100 000 грн., а іншу частину – в розмірі 1 100 000 грн. не отримав з причин незалежних від його волі, оскільки був затриманий працівниками міліції.

Ці дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України.

Крім того, він обвинувачувався у тому, що діючи з корисливих мотивів, пред’явив вимогу до ОСОБА_7 передати йому кошти в сумі 3 000 доларів США ніби для передачі ОСОБА_8 за сприяння у вирішенні питання про узаконення самовільного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

15 січня неподалік магазину "ДЦ" в м. Луцьку ОСОБА_7 передала ОСОБА_6 частину грошей у сумі 8 700 грн., які останній привласнив.

Ці дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України. Тобто, як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою та підбурювання ОСОБА_7 до дачі хабара.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ст. 369 КК України, апеляційний суд вказав, що пред’явлене йому обвинувачення не знайшло свого підтвердження, оскільки частина доказів добута всупереч вимогам закону і судом не врахована, а інша частина доказів не доводить його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.

Разом з постановленням виправдувального вироку суд виніс окрему постанову, якою інформував прокурора Волинської області про виявлені під час судового розгляду факти неправомірних дій ОСОБА_7 та працівників прокуратури м. Луцька.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити прокурору на додаткове розслідування.

Доводи подання обґрунтовуються тим, що висновки суду не відповідають встановленим фактичним обставинам, а вирок постановлений на неповно перевірених та однобічних доказах.

Крім того, прокурор просить з тих же підстав скасувати і окрему постанову суду.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд постановив виправдувальний вирок на неправильно оцінених доказах, які достовірно підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів.

Адвокат ОСОБА_5 подав заперечення на касаційне подання прокурора та касаційну скаргу ОСОБА_7 вважаючи їх безпідставними, а виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 і окрему постанову законними і обґрунтованими.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання і частково касаційну скаргу потерпілої, адвоката ОСОБА_5 та виправданого ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення подання і скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Апеляційний суд виконав вимоги цього закону і, виправдовуючи ОСОБА_6 за усіма статтями обвинувачення, вказав, які докази обвинувачення він відкинув, а які визнав недостатніми для висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів.

При цьому суд зазначив, що речовий доказ CD-R диск із записами розмов ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та похідні від нього докази – протокол огляду речового доказу та висновок криміналістичної експертизи матеріалів та засобів звукозапису, добуті з порушенням встановленого законом порядку їх зібрання, а тому визнав їх недопустимими.

Крім того, суд вказав з яких підстав не може покласти в основу обвинувачення ОСОБА_6 за двома епізодами, показання потерпілої ОСОБА_7 і, зокрема зазначив, що її показання є суперечливими і такими, що не підтверджені іншими доказами у справі.

Суд не прийняв як безперечний доказ одержання ОСОБА_6 від ОСОБА_7 хабара в сумі 100 000 грн. факт виявлення, під контролем міліції, в його автомобілі цих грошей, вказавши, що ці гроші виявлені в дверях автомобіля і щодо них у записній книжці ОСОБА_6, яка вилучена при затриманні, є запис, виконаний частково рукою ОСОБА_7 про передачу їх у борг ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 162 – 163).

При цьому суд врахував як показання ОСОБА_6 щодо походження цих грошей, так і інші обставини, і, зокрема, те, що ОСОБА_6 як депутат Луцької міської ради не міг вплинути на позитивне вирішення питання про надання земельної ділянки на прохання ОСОБА_7 для ОСОБА_9

Крім того, суд дав оцінку і показанням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інших, вказавши, що вони не підтвердили обвинувачення ОСОБА_6 у зловживанні службовим становищем, оскільки він як депутат міської ради не мав реального, переважаючого впливу на прийняття рішення радою чи посадовими особами.

Відповідно до вимог ст. 67 КПК України суд дав оцінку наявним у справі доказам, яка ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому доводи касаційного подання прокурора та касаційної скарги потерпілої ОСОБА_7 про те, що суд дав невірну оцінку доказам у справі і постановив виправдувальний вирок, який не відповідає фактичним обставинам, не ґрунтується на матеріалах справи.

Доводи касаційного подання і касаційної скарги про те, що судом не враховані як докази винуватості ОСОБА_6 те, що він звертався до посадових осіб міської ради з питанням виділення земельної ділянки ОСОБА_9 та з приводу узаконення самовільного будівництва на прохання ОСОБА_7, не є переконливими.

Як встановив суд і це не заперечувала потерпіла ОСОБА_7 у останньої і ОСОБА_6 були нормальні стосунки і контакти із бізнесових питань з 2005 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердив, що ОСОБА_6 дійсно звертався до нього з питанням про узаконення добудови до квартири по вулиці Чехова, буд. № 2/2, на що він порекомендував йому звернутися до суду (т. 3, а. с. 271).

Як видно з приєднаних до справи цивільних справ, дійсно в судовому порядку розглядалося питання про узаконення самовільно зведеної добудови по вулиці Чехова, буд. № 2/2 і представник Луцької міської ради не заперечував проти задоволення цього позову.

Проте, вказаних доказів не достатньо для висновку про винуватість ОСОБА_6 у зловживанні службовим становищем та у підбурюванні ОСОБА_7 до дачі хабара.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що частина доказів добута в порушення вимог закону і тому не береться до уваги, а інша частина доказів, не є безперечною і достатньою для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів.

Ніяких інших доказів, які судом не досліджені, або які можна ще зібрати, у касаційному подані прокурора не зазначено.

Тому колегія суддів вважає, що апеляційний суд повно, всебічно і об’єктивно дослідив усі докази у справі і дійшов правильного висновку про недоведеність участі ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів і постановив виправдувальний вирок.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційного подання прокурора про те, що суд без достатніх підстав виніс окрему постанову.

Відповідно до ст. 340 КПК України суддя, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених ст. 232 КПК України виносить окрему постанову.

При розгляді справи суддя встановив, що потерпіла ОСОБА_7 за показаннями свідків підробила документи на їх ім’я для отримання кредитів у банку, які не повернула, внаслідок чого до них пред’явлені цивільні позови про стягнення коштів, яких вони не брали.

Тобто, суддя виявив порушення прав громадян, допущених при проведенні досудового слідства щодо ОСОБА_7, які є у справі, а тому відповідно до ст. 232 КПК України мав право довести про зазначене до відома прокурора області.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

касаційне подання прокурора, касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а виправдувальний вирок апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2008 року щодо ОСОБА_6 та окрему постанову судді – без зміни.