Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 21 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

Вироком Сєверодонецького міського суду Луганської області від 25 грудня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 8 травня 2007 року за ч. 1 ст. 286 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік,

засуджено за ч. 1 ст. 389 КК України на один рік шість місяців обмеження волі та на підставі ст. 71 КК України визначено остаточне покарання – два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22 травня 2009 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він за обставин, викладених у вироку, будучи засудженим вироком місцевого суду від 8 травня 2007 року до обмеження волі строком на один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами та звільненим від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік, умисно ухилився від виконання додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні дані про вручення йому під розписку копії обвинувального висновку, як це передбачено ст. 254 КПК України. На думку засудженого, суд першої інстанції та апеляційний суд допустили й інші істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, засуджений з наведенням відповідних доводів стверджує, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 389 КК України, та просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати, а справу – закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; міркування прокурора, який просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України. У ній мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані й жоден із них не повинен залишатися без відповіді.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку вказаних вимог закону в повній мірі не дотримався.

У своїй апеляції на вирок суду першої інстанції засуджений зазначав про допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, невручення йому під розписку копії обвинувального висновку у передбачений ст. 254 КПК України строк, проте цей довід апеляційний суд залишив без відповіді.

Отже, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.