Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7 на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 31 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 квітня 2009 року.

Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 31 липня 2008 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця і жителя с. Єфимівка Якимівського району

Запорізької області, громадянина України,

раніше судимого 7 червня 1999 року Якимівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 144, ст. 86-1, ст. 17 і ч. 3 ст. 81, частинами 2, 3 ст. 140, ч. 2 ст. 206, ч. 3 ст. 222 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; звільненого 2 серпня 2002 року за постановою Вольнянського районного суду Запорізької області від 25 липня 2002 року умовно-достроково на 7 місяців, -

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік позбавлення волі; за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років 3 місяці позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці з конфіскацією належного йому майна.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця і жителя с. Охримівка Якимівського району

Запорізької області, громадянина України,

раніше судимого 7 червня 1999 року Якимівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, -

засуджено за ч. 3 ст. 289 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією належного йому майна.

ОСОБА_6 і ОСОБА_5 визнано винними та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_6, 19 жовтня 2004 року близько 23 години, перебуваючи на вул. Героїв Сталінграду у м. Черкасах, проник на автомобільну стоянку, яка охоронялася, де, діючи умисно, повторно, заволодів автомобілем НОМЕР_1, що належав ОСОБА_8, після чого реалізував його на території Генічеського району Херсонської області. 26 січня 2005 року вказаний автомобіль було вилучено і 28 січня 2005 року повернуто законному володільцю.

17 січня 2005 року близько 23 години ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 (кримінальна справа щодо якого закрита у зв’язку з його смертю), перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, біля адміністративної будівлі УМВС України, розташованої по вул. Смілянській у м. Черкасах, зупинили автомобіль НОМЕР_2, під керуванням його власника ОСОБА_10 та, домовившись про поїздку у межах міста, сіли в машину і направились у напрямку заводу "Азот". Рухаючись по вул. Першотравневій, застосували до водія таксі ОСОБА_10 насильство, небезпечне для його життя і здоров’я, яке виразилося у погрозі душіння, застосування вогнепальної зброї – револьвера калібру 7,62мм, що належав ОСОБА_9, а також завдали потерпілому удари у життєво важливі органи – голову та грудну клітку, від яких ОСОБА_10 втратив свідомість. Після чого, зв’язавши останньому руки і ноги липкою стрічкою, витягли з машини та незаконно заволоділи його автомобілем. У результаті насильницьких дій вищезазначених осіб, потерпілому ОСОБА_10 було спричинено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Після незаконного заволодіння транспортним засобом (автомобілем ОСОБА_10.) ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 намагалися реалізувати його на території Генічеського району Херсонської області, проте 21 січня 2005 року цей автомобіль було виявлено у с. Щорсівка Генічеського району Херсонської області і 31 січня 2005 року повернуто законному володільцю – ОСОБА_10

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 квітня 2009 року цей вирок змінено. Виключено з вироку засудження ОСОБА_6 за заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_8 і призначення йому за ч. 1 ст. 309 КК України покарання. На підставі ч. 2 ст. 69 КК України ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як за ч. 3 ст. 289 і ч. 2 ст. 187 КК України, так і за сукупністю злочинів не призначено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_5 судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок його м’якості. При цьому посилається на те, що суд, визнавши ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначивши йому за цим законом покарання, всупереч вимог ст. 334 КПК України, не сформулював у вироку обвинувачення, визнане доведеним за даною статтею. Зазначає, що суд, визнавши ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, всупереч вимог ст. 335 КПК України не призначив йому за цим законом покарання. Крім того вказує на те, що призначаючи ОСОБА_6 і ОСОБА_5 обов’язкове додаткове покарання, передбачене санкціями ч. 2 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України, суд у вироку не зазначив, яка частина майна підлягає конфіскації. Вважає, що зазначені порушення кримінального та кримінально-процесуального закону призвели до зміни вироку судом апеляційної інстанції в порядку т. 365 КПК України (1001-05) та безпідставного застосування ст. 69 КК України до додаткового покарання. Стверджує, що, призначаючи засудженим покарання, суд не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів та дані про їх особи, що призвело до призначення їм надто м'якого покарання. Також зазначає, що суд, призначаючи ОСОБА_5 на підставі ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, фактично застосував принцип часткового складання покарань. Указує на те, що суд, незважаючи на те, що постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року справу щодо ОСОБА_9 було закрито у зв’язку з його смертю, всупереч вимог кримінально-процесуального закону, у вироку зазначив, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вчинили розбійний напад на ОСОБА_10 та заволоділи його транспортним засобом разом із ОСОБА_9

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 порушують питання про зміну постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень. При цьому, даючи свою оцінку зібраним по справі доказам, вважають, що вина ОСОБА_6 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 не доведена, а тому вирок у цій частині підлягає скасуванню, а справа закриттю. Стверджують, що ОСОБА_6 не застосовував до ОСОБА_10 насильства небезпечного для його життя й здоров’я та не погрожував його застосуванням, а тому його (засудженого) дії слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 цієї статті за ознакою повторності. Крім того, зазначають, що враховуючи те, що ОСОБА_6 характеризується позитивно, одружений, має на утримані неповнолітню дитину, хворіє на туберкульоз, а його мати у зв’язку із хворобою потребує постійного догляду, йому слід призначити покарання, не пов’язане з позбавлення волі, застосувавши положення статей 75, 76 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 порушує питання про зміну постановлених щодо нього судових рішень та, з урахуванням усіх пом’якшуючих обставин, призначення йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання та вважав, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання та касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо дотримуючись вимог статей 321–339 КПК України (1001-05) . При цьому судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів, а його резолютивна частина відповідно до вимог ст. 335 КПК України має бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом, і у ній повинні бути зазначені: кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом.

Ці вимоги кримінально-процесуального закону судом першої інстанції при постановленні вироку не дотримані.

Так, визнаючи ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначаючи йому за цим законом покарання, суд у мотивувальній частині вироку не сформулював це обвинувачення як таке, що визнане судом доведеним.

Крім того, дійшовши висновку про те, що 19 жовтня 2004 року ОСОБА_6, проникнувши до сховища, вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом – автомобілем "Фольсваген Гольф" д/н НОМЕР_3, який належав ОСОБА_8, та кваліфікувавши ці дії за ч. 2 ст. 289 КК України, суд у резолютивній частині вироку не зазначив про визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні цього злочину і не призначив йому за цим законом покарання.

Також, визнаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 187 КК України, та призначаючи їм покарання за ці злочини, суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 69 КК України, без застосування цієї норми закону, не призначив їм обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Отже, при розгляді справи судом першої інстанції допущені такі порушення кримінально-процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що у відповідності до вимог ст. 365 КПК України у зв'язку з відсутністю апеляцій прокурора та потерпілих і не може прийняти рішення, що погіршує становище засудженого, виключив із вироку рішення суду першої інстанції про засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 289 КК України, та на підставі ч. 2 ст. 69 КК України не призначив ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, тим самим також допустив порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Крім цього, як убачається з резолютивної частини вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд фактично застосував принцип часткового складання покарання, що є недопустимим.

Згідно зі ст. 275 КПК України розгляд справи в суді проводиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх віддано до суду.

Усупереч вимогам цього закону, суд, визнавши ОСОБА_6 та ОСОБА_5 винним у вчиненні зазначених вище злочинів, вказав у мотивувальній частині, що вони вчинили їх разом з ОСОБА_9, кримінальна справа щодо якого у судовому засіданні не розглядалась, оскільки закрита у зв'язку з його смертю.

За таких обставин, посилання у вироку на прізвище особи, яка даним вироком не засуджена, як таку, що вчинила злочини, не ґрунтується на вимогах закону.

На зазначені порушення закону не звернув уваги апеляційний суд.

Таким чином прийняті по справі судові рішення як такі, що постановлені з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі докази, дати їм належну оцінку та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання, яке б відповідало б вимогам ст. 65 КК України, врахувавши те, що судові рішення скасовані не через м'якість призначеного засудженим покарання.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника про необґрунтоване засудження за вчинення розбійного нападу на ОСОБА_10 та неправильне застосування судом кримінального закону, то вони підлягають перевірці при новому розгляді справи.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника задовольнити частково.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 31 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 квітня 2009 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.