Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 січня 2010 року матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2009 року, якими відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 356 КК України,

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 356 КК України начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Харківської області старшого радника юстиції ОСОБА_2 через те, що останній самовільно всупереч вимогам діючого законодавства відмовив в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_3, чим заподіяв йому матеріальну і моральну шкоду.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 липня 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2009 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову та ухвалу через істотні порушення кримінально-процесуального закону, а матеріали провадження – направити на новий судовий розгляд. Твердить, що місцевий суд безпідставно відмовив йому у фіксації судового процесу технічними засобами, а також не повідомив про день і час апеляційного розгляду його апеляції, і апеляційний суд розглянув апеляцію без нього, крім того, допустив інші порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Рішення судових інстанцій про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 є законними і обґрунтованими.

За змістом закону, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 356 КК України, може бути лише приватна особа.

Оскільки ОСОБА_1 у своїй скарзі до суду просив притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 356 КК України службову особу у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків, суд обґрунтовано відмовив у порушенні кримінальної справи.

З правильністю такого рішення небезпідставно погодилася й апеляційна інстанція.

Будь-яких даних про упередженість судових інстанцій під час розгляду скарг ОСОБА_1 чи порушення ними норм КПК України (1001-05) , які були б підставою для скасування судових рішень, не вбачається.

Доводи про порушення судом вимог ст. 351 КПК України безпідставні.

Як видно з матеріалів провадження, ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про день і місце розгляду його апеляції (а. с. 255), проте в апеляційний суд він не з’явився і про причини своєї неявки не повідомив.

Ураховуючи наведене, підстав для призначення матеріалів провадження до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити ОСОБА_1 в задоволенні касаційної скарги.