Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 19 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

За вироком Арцизького районного суду Одеської області від 19 листопада 2008 року

засуджений: за ч.2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі. Згідно ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Також судом вирішені цивільні позови по справі та питання судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 березня 2009 року вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_2, щодо якого вирок у даному касаційному провадженні не переглядається.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 10 листопада 2007 року, приблизно о 17 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на автобусній зупинці по вул. Миру с. Пряма Балка Арцизького району Одеської області, разом з ОСОБА_2, під час сварки, він побив потерпілого ОСОБА_3, завдавши йому численних ударів кулаками і ногами по тулубу та голові. В результаті цих дій засуджених ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження і він втратив свідомість.

Бажаючи приховати свої неправомірні дії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перенесли непритомного ОСОБА_3 через дорогу та приховали його тіло за кам’яним парканом церкви.

У цей же день, близько о 19 год. 00 хв., ОСОБА_1 повернувся до двору церкви, щоб перевірити стан потерпілого. Переконавшись, що той ще живий, ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство потерпілого шляхом здушення шиї потерпілого удавкою. Близько 24 год. 00 хв., того ж дня, ОСОБА_1 знову повернувся на місце злочину і з тим, що б приховати труп потерпілого, зняв з нього одяг, а труп викинув до вигрібної ями.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить пом’якшити йому покарання, посилаючись на його невідповідність тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу засудженого, а також указує на допущені, на його думку, неповноту та однобічність судового слідства та порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни в касаційному порядку судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, крім постановлених апеляційним судом як судом першої інстанції, можуть бути – істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

У зв’язку з цим, перевірка викладених у касаційній скарзі засудженого доводів щодо неповноти та однобічності судового слідства, у тому числі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи до компетенції касаційного суду не відноситься.

Крім того, як видно із ухвали апеляційного суду, аналогічного змісту доводи, викладені в апеляції засудженого та доповненнях до неї, були предметом розгляду апеляційною інстанцією, яка визнала їх безпідставними, зазначивши у своїй ухвалі, згідно вимог ст. 377 КПК України, мотиви прийнятого рішення.

До того ж, як видно із з матеріалів справи, судове слідство по ній було проведено у відповідності з ч.3 ст. 299 КПК України проти чого засуджені не заперечували і їм були роз’яснені наслідки такого розгляду.

Підстав вважати неправильною кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 та ч.1 ст. 115 КК України при перевірці матеріалів справи встановлено не було.

Що ж стосується призначення ОСОБА_1 покарання, то вирішення цього питання судом першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК України, оскільки при цьому, як видно із змісту мотивувальної частини вироку, було враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один з яких є тяжким, а інший особливо тяжким, характеризуючі засудженого дані та інші, передбачені законом обставини, зокрема і ті, на які вказує засуджений у своїй касаційній скарзі.

Доводи засудженого, про те, що суд визнавши його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, не застосував до нього ст. 69 КК України також є безпідставними, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України це є однією обставиною, що пом’якшує покарання, а для застосування положень ст. 69 КК України потрібно декілька обставин, які пом’якшують покарання.

Посилання засудженого у скарзі на те, що судом не враховано наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, матері похилого віку та тітки-інваліда, також не може бути підставою для визнання неправильним вирішення питання призначення покарання, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України суд мав право визнати ці обставини за пом’якшуючі тільки при встановлені достовірних даних, які б підтверджували указані обставини.

Підстав для пом’якшення покарання ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

Також безпідставними вважає колегія суддів доводи засудженого про те, що апеляційний суд допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону, не розглянувши його доповнення до апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 містять доводи, аналогічні за змістом доводам, викладеним в його апеляційній скарзі, яка була розглянута апеляційною інстанцією у повному обсязі.

В результаті перевірки даної справи не встановлено таких порушень вимог КПК України (1001-05) , які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно її розглянути і постановити законний та обґрунтований вирок.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.