Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 14 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року щодо ОСОБА_2

вироком Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року

ОСОБА_2

1949 року народження, не судимого,

засуджено за:

- ч.5 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки з конфіскацією всього особистого майна;

- ч.1 ст. 366 КК України до обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки з конфіскацією всього особистого майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року зазначений вирок скасовано, а справу щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину.

Судом першої інстанції ОСОБА_2 було визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора ТОВ "УВФ "Дністер", тобто будучи службовою особою та виконуючи організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції, у невстановлений час в приміщенні офісу ТОВ "УВФ "Дністер", підготував заяву до комітету з будівництва та архітектури із завідомо неправдивими додатками про професійну структуру та рівень кваліфікації осіб, зайнятих на будівництві. В даний перелік він включив ОСОБА_3. та ОСОБА_4., які ніколи у товаристві не працювали і контракти з ним не укладали. Після цього ОСОБА_2 достовірно знаючи, що цей офіційний документ містить завідомо неправдиві відомості, подав його до Державного комітету України з питань будівництва та архітектури, який на основі наданих документів 13.01.2005 року видав ТОВ "УВФ "Дністер" ліцензію серії АБ № 208301 на будівельну діяльність.

Крім того, 30.08.2006 року постановою Апеляційного господарського суду м. Києва, залишеною без зміни постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2006 року, визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу від 05.07.1996 року павільйону ПА-62 по вул. Сагайдачного, 33 в м. Києві, що був укладений між Представництвом фонду державного майна України в Подільському районі м. Києва та ТОВ "УВФ "Дністер". Зазначеним рішенням суд зобов’язав юридичні особи повернути один одному все отримане за вказаним договором, однак ОСОБА_2 зловживаючи своїм службовим становищем, продовжував отримувати та привласнювати орендну плату за дане приміщення в період з 30.08.2006 року по 01.03.2007 року, чим спричинив Представництву фонду матеріальну шкоду в сумі 148 011 грн. 86 коп., тобто, в особливо великому розмірі.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи ухвалу апеляційного суду в частині закриття справи за ч.5 ст. 191 КК України, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до необґрунтованого, на його думку, закриття даної справи за ч.1 ст. 366 КК України. У зв’язку з наведеним просить ухвалу апеляційного суду в цій частині скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

У запереченні на касаційне подання захисник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1. вказує на обґрунтованість ухвали апеляційного суду та просить залишити її без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, виступи ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1., перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України, настає за внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видачу завідомо неправдивих документів. Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року (1775-14) встановлено єдиний порядок ліцензування та єдиний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Згідно з цим законом, для отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності суб’єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву встановленого зразка, до якої додаються копії реєстраційних документів юридичної особи, засвідчені копії документів, що підтверджують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження відповідного виду господарської діяльності, та відомості за підписом заявника про систему контролю та управління якістю виробництва на підприємстві відповідно до вимог державних будівельних норм і стандартів.

Перелік відомостей, що повинні надаватися, є вичерпним. Органу ліцензування забороняється вимагати інші документи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 як директор ТОВ "УВФ "Дністер", подав для отримання доповнення до ліцензії на будівельну діяльність до органу ліцензування зазначені документи, а також складений ним додаток, іменований як "Професійна структура та рівень кваліфікації ІТП зайнятих при проектуванні", який зазначеним законом не передбачений і подаватися не повинен.

Крім того, даний додаток не можна вважати офіційним документом, оскільки він не містить необхідних для офіційного документа реквізитів, а саме: він не адресований жодному органу чи установі, не має реєстраційного надпису і дати та виготовлений не на бланку підприємства.

Апеляційний суд в ухвалі вірно зазначив, що на час розгляду справи в суді п.21 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 року, яка затверджує перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії, втратив чинність, тобто даною постановою було спрощено порядок подання документів.

За таких обставин не можна вважати даний додаток офіційним документом, який необхідний для видачі ліцензії на певні види будівельної діяльності.

На думку прокурора, винність ОСОБА_2 підтверджується тим, що ОСОБА_3. та ОСОБА_4 у товаристві не працювали і контракти з ним не укладали, а тому внесення їх до даного документу із зазначенням, що вони працюють "за контрактом" є завідомо неправдивими відомостями.

З даним висновком прокурора колегія суддів також погодитися не може.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_3. та ОСОБА_4 підтвердили, що ОСОБА_2 дійсно вів з ними розмову про подальшу їх роботу в ТОВ "Дністер" на контрактній основі після отримання компанією Доповнення до ліцензії на проектні види діяльності. Оскільки вони мали фахову освіту в цій галузі і дійсно мали бажання працювати на підприємстві, вони самі надали копії своїх дипломів керівнику компанії, обговоривши при цьому, що після отримання ліцензії та за наявності відповідного замовлення з ними буде укладено контракт.

Виходячи з цієї усної домовленості, директор компанії зазначив у поданому ним до органу ліцензування додатку, що вказані особи мають працювати "за контрактом". При цьому наявність трудової угоди з особами, що вказані у списку, на час отримання ліцензії не передбачалась.

Оскільки ліцензійними умовами для провадження будівельної діяльності передбачена "укомплектованість" підприємства працівниками та певною технікою для здійснення діяльності і не вказується на наявність фактичних трудових відносин працівників з підприємством на час подачі документів, то наведені відомості не можна вважати неправдивими, оскільки вони відповідають реальним намірам осіб.

Враховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції прийняв обґрунтоване рішення про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.