Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на вирок Стахановського міського суду Луганської області від 17 лютого 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

не судимого,

за ч. 1 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на два роки вісім місяців позбавлення волі,

за ч. 1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено два роки вісім місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

1 000 гривень моральної шкоди та в доход держави 879 гривень 38 копійок судових витрат.

Цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди залишені без розгляду.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 17 вересня 2002 року вступив у змову з невстановленою особою на вчинення нападу з метою заволодіння майна ОСОБА_3, для чого ним був заздалегідь приготовлений обріз мисливської рушниці з двома патронами, гумові рукавиці та липка стрічка.

Перебуваючи в квартирі ОСОБА_2 – матері ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 за її запрошенням,

ОСОБА_1. і невстановлена особа напали на ОСОБА_2., зв’язали її та під погрозами застосувати обріз й електропровід заволоділи майном

ОСОБА_3 на загальну суму 8 599 гривень.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При цьому зазначає, що ОСОБА_1. вчинив розбійний напад за попередньою змовою з невстановленою особою, а тому суд невірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 187 КК України. У вироку суд не мотивував свого рішення про виключення з кваліфікації дій засудженого попередньої змови, проникнення у житло, заволодіння майна в особливо великому розмірі. За відсутності пом’якшуючих покарання обставин рішення суду про застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України вважає безпідставним. Крім того, судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовів потерпілих.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про підтримку касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання прокурора підлягає задоволенню.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, прокурором у касаційному поданні не оскаржуються.

Відповідно до ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Як випливає із положень ст. 334 КПК України та роз’яснень, що містяться у п. 18

Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) , суду у вироку належить мотивувати висновки щодо кваліфікації злочину, тобто співставити ознаки установленого судом злочинного діяння та ознаки злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, у сформулювати висновки про їх відповідність.

Додержуючись вимог ст. 277 КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред’явленого підсудному обвинувачення. За наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин, ніж той, за яким було пред’явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим, обвинуваченням, яке йому було пред’явлено.

Проте міський суд, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, цих вимог не дотримався.

Як визнав доведеним суд, ОСОБА_1. для вчинення нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_3 вступив у попередню змову з невстановленою особою, а також приготував знаряддя злочину – обріз мисливської рушниці з двома патронами, гумові рукавиці та липку стрічку. Скориставшись запрошенням ОСОБА_2 – матері ОСОБА_3 вони 17 вересня 2002 року проникли до їх квартири, де напали на ОСОБА_2., зв’язали її та, погрожуючи зарядженою рушницею викрали майно ОСОБА_3 на загальну суму 8 599 гривень.

Такі злочинні дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу та з погрозою застосування такого насильства.

Однак при цьому судом не мотивовано висновок про виключення з кваліфікації дій ОСОБА_1 ознак попередньої змови групою осіб та проникнення у житло.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1. обвинувачувався у вчиненні розбою, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах (т. 4 а. с. 78-79). В основу такого звинувачення були покладені, зокрема, показання потерпілої ОСОБА_2 яка пояснювала, що під час нападу ОСОБА_1. вимагав у неї гроші в сумі 10 000 доларів США, що становило 53 200 гривень. Свої висновки про виключення з обвинувачення ОСОБА_1 цієї кваліфікуючої ознаки суд належним чином не обґрунтував, не дав оцінку доказам про спрямованість умислу винного, а обмежився лише вказівкою на приблизний розмір зазначеної шкоди. Однак для наявності ознаки заволодіння майном в особливо великих розмірах факту реального заволодіння майном в таких розмірах непотрібно.

Колегія суддів також вважає, що при призначенні покарання

ОСОБА_1 суд першої інстанції порушив вимоги ст. 65, 69 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання особі суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, передбачені ст. 69 КК України. Відповідно до вимог цього закону, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд, умотивовуючи своє рішення, може призначити особі покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої в санкції статті, за якою особа притягується до кримінальної відповідальності.

Всупереч вимогам цього закону, суд у вироку не зазначив про ступінь тяжкості вчиненого злочину, не визначив обставин, які пом’якшують покарання і не мотивував своє рішення про можливість призначення ОСОБА_1 більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією частини статті обвинувачення.

Під час розгляду цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, суд послався на те, що в справі відсутні докази, які підтверджують вартість викраденого майна, а тому вирішив залишити позови без розгляду. Проте таке рішення є помилковим, оскільки розмір заподіяної шкоди підлягає доказуванню у кримінальній справі і залишити позов без розгляду можна лише у випадках, визначених у ст. ст. 291, 328 КПК України.

Отже, місцевий суд допустив такі порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування вироку місцевого суду й направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду суд має всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи і, врахувавши зазначені порушення закону, постановити рішення, яке б відповідало вимогам закону та було б об’єктивним. Якщо при новому розгляді справи не буде встановлено обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1. злочину, то призначене покарання з застосуванням ст. 69 КК України слід вважати м’яким.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Стахановського міського суду Луганської області від

17 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.