Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні 14 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2009 року.

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 року

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, українець, громадянин України, раніше судимий: 31 жовтня 2007 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік,-

засуджений за ч. 2 ст. 296 на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднане невідбуте покарання за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2007 року у виді 2 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, українка, громадянка України, раніше не судима, -

засуджена за ч. 2 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, періодично з'являтися в ці органи для реєстрації та повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.

Як визнав установленим суд, 6 грудня 2007 року близько 8 години ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у домоволодінні, розташованому по вул. АДРЕСА_1 діючи спільно, вчинили хуліганські дії щодо неповнолітньої ОСОБА_3 яка перебувала у тому ж будинку. При цьому ОСОБА_1 завдав ОСОБА_3 декілька ударів долонею по обличчю, а ОСОБА_2 роздягнувши потерпілу, завдала їй порожньою пляшкою один удар в область лівого стегна. Унаслідок цих дій потерпілій були заподіяні легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2009 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з допущеними істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Своє прохання обґрунтовує тим, що вирок суду не відповідає вимогам статей 323, 334 КПК України, оскільки суд при формулюванні у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, не зазначив таких обов'язкових ознак хуліганства як особлива зухвалість чи винятковий цинізм, та не мотивував у вироку свої висновки щодо наявності в діях засуджених як особливої зухвалості, так і виняткового цинізму.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України та роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у співставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Цих вимог закону судом при постановленні вироку не дотримано.

Так, дійшовши висновку про вчинення засудженими групою осіб хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, та кваліфікуючи їх дії за ч. 2 ст. 296 КК України, суд у вироку не навів ніяких обґрунтувань цьому висновку та не зазначив, у чому, на його думку, проявилась особлива зухвалість та винятковий цинізм, хоча ці ознаки є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони хуліганства і підлягають доказуванню по кримінальній справі, а відповідно і належному мотивуванню у вироку суду.

Крім того, як убачається з показань засуджених, вони стверджували, що діяли з особистих мотивів. Цим доводам засуджених суд також не дав ніякої оцінки та не навів у вироку відповідних обґрунтувань.

За таких обставин, вирок суду як постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно й всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне й обґрунтоване рішення з викладенням у вироку аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення.

Оскільки апеляційна інстанція не звернула уваги на зазначені істотні порушення норм кримінально-процесуального закону і залишила вирок без зміни, то ухвала апеляційного суду також підлягає скасуванню.

Керуючись статями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.