Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Заїки М.М.,

Кочана В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року в справі за позовом управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську до ОСОБА_4 про стягнення сум надмірно виплаченої пенсії,

У лютому 2011 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що з вересня 1998 року відповідачу призначено пенсійне забезпечення. У вересні 2010 року з повідомлення відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області стало відомо про зняття відповідача з реєстраційного обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини. Проте належним чином про зміну місця проживання вона не повідомила, у в'язку з чим виникла переплата пенсії за період з 01 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року в сумі 10 503,06 грн., яку просив стягнути.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, позивач просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 09 вересня 1998 року призначено пенсію за вислугу років, а з 30 травня 2005 року - пенсію за віком. 09 вересня 2010 року відповідач звернулась з заявою про продовження виплати пенсії, виплату якої було припинено у зв'язку з виїздом на постійне проживання за кордон.

Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області 15 вересня 2010 року повідомив що ОСОБА_4 знята з реєстраційного обліку за останнім місцем проживання у зв'язку з виїздом на постійне проживання до Німеччини.

Листом від 23 вересня 2010 року управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську повідомило відповідача що у зв'язку з неповідомленням про зміну місця проживання (що передбачено у заяві для призначення пенсії) виникла переплата за період з 01 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року в сумі 10 503,06 грн., яка підлягає поверненню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську щодо припинення виплати ОСОБА_5 з 01 серпня 2009 року пенсії за віком, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком. Судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів, а також позивач незаконно припинив виплату раніше призначеної пенсії.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Разом з цим, позивач не вказав закон, у якому зазначено про можливість звернення суб'єкта владних повноважень з таким адміністративним позовом до фізичної особи, а перелічені у пунктах 1 - 4 цієї норми випадки, коли особа може бути відповідачем у адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень, до предмета спору у справі, що розглядається, не відносяться.

Частиною першою статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне старахування" передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.

Водночас за змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши пенсію, ОСОБА_4 набула право власності на неї, та їй як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену управлінням Пенсійного фонду України пенсію у сумі 10 503,06 грн. та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 вересня 2015 року по справі № 804/6131/14.

Начало формы

Конец формы

Дану справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про необхідність вирішення справи по суті позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року скасувати, а провадження у адміністративній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.