Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого - Ємця О.П.,

суддів: Білик Н.В., Кравченка С.І.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1), раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. ч. 1 ст. 125 КК України,

Вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_2 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду змінено, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання в зв'язку із закінченням строків давності.

В решті вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 02 грудня 2014 року приблизно о 14.00 год. в будівлі МЦ "Спорт для всіх" по вул. Революції, 5, в м. Ніжині Чернігівської області, на грунті неприязних відносин, в ході сварки з ОСОБА_2 умисно наніс останньому удар металевою драбиною в обличчя, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно змінив вирок районного суду і звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, оскільки на момент прийняття даного рішення в провадженні Васильківського районного суду Київської області перебував обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, тому вважає, що строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України переривався.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. ч. 1 ст. 125 КК України у касаційній скарзі не оспорюється.

Стосовно ж доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині звільнення від призначеного покарання, то такі, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно з ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули визначені законом строки.

При цьому згідно з вимогами ч. 3 ст. 49 КК України, перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Проте доводи прокурора про неправильне звільнення ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку з наявністю в провадженні суду іншого обвинувального акту щодо нього у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів і як наслідок переривання строків давності не ґрунтуються на законі.

Частиною 1 статті 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Тобто зі змісту вказаних норм закону убачається, що факт вчинення особою злочину може бути встановлений лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Тому доводи прокурора про те, що наявність обвинувального акту щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187,ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 209, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263 КК України свідчить про вчинення останнім тяжких та особливо тяжких злочинів, а тому строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК переривався не заслуговують на увагу, а Апеляційний суд Чернігівської області на момент постановлення ухвали від 06 жовтня 2017 року дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_3 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, з чим погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора і вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1.