Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 26 листопада 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2009 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Запоріжжя, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_2 – 125 000 грн., ОСОБА_3 – 72 600 грн., ОСОБА_4 – 36 000 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він шляхом зловживання довірою, під приводом займу значної суми грошей на розвиток бізнесу, не маючи наміру повертати займані гроші, заволодів: 1 лютого 2005 року грошима ОСОБА_2 у сумі 125 000 грн., що є особливо великим розміром, 28 березня 2005 року грошима ОСОБА_3 у сумі 72 600 грн., 3 квітня 2005 року грошима ОСОБА_4 у сумі 36 000 грн., що є великим розміром.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового та судового слідства, неправильне застосування кримінального закону. Стверджує, що умислу на шахрайство у нього не було, він дійсно уклав із потерпілими договори займу згідно розписок, проте, за наявності об’єктивних та поважних причин, не мав можливості віддати борг. Указує, що кримінальні справи щодо нього були порушені до закінчення строку повернення грошей. Просить скасувати судові рішення та закрити справу за відсутністю складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого КК України (2341-14) злочину, тобто наступні елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину.

Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном чи придбанні права на майно потерпілого шляхом обману чи зловживання довірою, суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Відсутність хоча б одного зі складових елементів складу злочину шахрайства, у тому числі об’єктивної та суб’єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином, та може свідчить про наявність між цією особою та потерпілим цивільно-правових відносин.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 пред’являлось обвинувачення у заволодінні грошима потерпілих шляхом зловживання довірою. Разом із тим, наведене в обвинувальному висновку та у вироку використання винним довірливих відносин із потерпілими як шлях заволодіння чужими грошима, а також прийняття ОСОБА_1 заздалегідь рішення не повертати гроші не підтверджується матеріалами справи.

Так, органами слідства та судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 отримав у потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у борг певну суму грошей. З показань цих потерпілих убачається, що ОСОБА_1 мав із ними товариські відносини, співпрацював та неодноразово звертався з проханням займу грошей, у тому числі великих сум, на розвиток бізнесу, й завжди повертав борг в обумовлений строк, зарекомендував себе як ділову та порядну людину. Факт займу грошей ще й в інших осіб не заперечував. Що стосується останнього займу, обіцяв повернути кожному у першу чергу, тільки трохи пізніше, мотивуючи ситуацію труднощами у бізнесі. Усі потерпілі мали можливість спостерігати за розвитком бізнесу ОСОБА_1 та бачили, що у 2005 році він пішов на спад, про що свідчили відсутність сировини для переробки масла, зупинка обладнання, звільнення частини робітників.

Оцінюючи зазначені обставини, які не заперечував й сам ОСОБА_1, слідство та суд дійшли висновку про те, що він завідомо не мав наміру повертати гроші. Цей висновок, на думку колегії суддів, є недостатньо мотивованим та передчасним.

ОСОБА_1 на досудовому слідстві пояснював, що займався підприємницькою діяльністю, пов’язаною з переробкою насіння соняшника та подальшою реалізацією соняшникової олії, й мав намір у подальшому займатися цим бізнесом. Він також неодноразово вказував на факт крадіжки майна, обладнання, станків на його підприємстві в серпні 2005 року на суму більш 374 000 грн., яка б покрила значну частину боргів, та пояснював, що за відсутності крадіжки він мав би можливість розрахуватися майном.

Факт крадіжки майна ОСОБА_1 на суму більш 374 000 грн. свідчить про те, що ОСОБА_1 мав змогу розрахуватися з боргами у випадку встановлення винних осіб у крадіжці або якщо б її не сталося. Але розслідування цієї справи фактично не проводилося. Як вказав суд у постанові від 2009 року, скасовуючи постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки майна ОСОБА_1, правоохоронні органи займалися не розслідуванням обставин крадіжки, а перевіряли законність його діяльності як підприємця (а.с. 415 ). Не маючи результатів розслідування факту крадіжки майна, органами слідства ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення у шахрайстві. При цьому кримінальна справа за фактом заволодіння ОСОБА_1 шляхом шахрайства майном ОСОБА_2 була порушена за два місяці до строку повернення боргу, вказаного у розписці (а.с. 1, 38).

Судом першої інстанції сам факт крадіжки майна ОСОБА_1 без достатньої мотивації було оцінено як обставину, яка навпаки свідчить про небажання засудженого повертати гроші, а постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки зараховано як доказ його вини. На час розгляду справи судом апеляційної інстанції ця постанова органу досудового слідства за скаргою ОСОБА_1 була скасована з поверненням справи на нове розслідування, проте, апеляційний суд не дав належної оцінки наведеним обставинам та не вжив заходів для усунення вказаних суперечностей.

За таких обставин висновок слідства та суду про наявність у ОСОБА_1 умислу на заволодіння грошима потерпілих шляхом шахрайства, без подальшого наміру їх повертати, тобто про наявність суб’єктивної сторони даного злочину, є досить сумнівною.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - поверненню на нове розслідування. При провадженні розслідування органам досудового слідства слід урахувати зазначене в даній ухвалі, належним чином перевірити наведені у касаційній скарзі засудженого доводи, у тому числі щодо наявності між ним та потерпілими суто цивільно-правових відносин, всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати оцінку всім зібраним у справі доказам та прийняти рішення щодо наявності чи відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочинів відповідно до вимог закону.

Оскільки ОСОБА_1 взято під варту в порядку виконання даного вироку після вступу його в законну силу, а досудовим слідством йому було обрано запобіжний захід підписку про невиїзд, засуджений підлягає звільненню з-під варти, а запобіжний захід – зміні на раніше обраний у виді підписки про невиїзд із місця постійного проживання.

Керуючись ст.ст. 394 – 396, 4003 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування.

ОСОБА_1 звільнити з місця відбування покарання негайно.