Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 24 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Стахановського міського суду Луганської області від 24 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 лютого 2009 року.

Вироком суду

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та жителя м. Стаханова Луганської області,

раніше неодноразово судимого, останній раз

12 квітня 2005 року Стахановським міським судом Луганської області за ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 309, ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки. Постановою Перевальського районного суду Луганської області від 19 листопада 2007 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 25 днів;

- за ч.2 ст. 146 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч.2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки і

6 місяців;

- за ч.1 ст. 129 КК України до арешту на строк 6 місяців.

Відповідно до ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено позбавлення волі на строк 4 чотири роки і 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Стахановського міського суду Луганської області від 12 квітня 2005 року, остаточно призначено позбавлення волі на строк 5 років.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27 лютого 2009 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Стахановського міського суду Луганської області від 24 грудня 2008 року – без зміни.

Як визнав суд 14 лютого 2008 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у квартирі АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3, з метою незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 що супроводжувалося заподіянням їй фізичних страждань, привів потерпілу до свого помешкання у квартиру АДРЕСА_2 Перебуваючи у вказаній квартирі ОСОБА_1, подавляючи волю ОСОБА_2. до опору погрозою застосуванням ножа, у період часу з 13 до 18 години, утримував потерпілу, незаконно позбавивши її волі.

Цього ж дня, приблизно о 16 годині ОСОБА_1, утримуючи ОСОБА_2 у квартирі за вказаною адресою, відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілої, заподіявши їй матеріальну шкоду на суму 530 грн.

16 лютого 2008 року приблизно о 18 годині ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у квартирі АДРЕСА_1, погрожував потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 убивством, демонструючи реальність своїх злочинних намірів.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, як видно зі змісту скарги, зазначає, що злочинів, за які його засуджено, не вчиняв. Вважає, що потерпіла ОСОБА_2 обмовила його, на досудовому слідстві до нього застосовувалися незаконні методи та було порушено його право на захист.

Крім того, засуджений вказує, що суд не надав йому можливість ознайомиться із матеріалами справи.

Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 у незаконному позбавленні волі ОСОБА_2 відкритому викраденні її майна та погрозі вбивством потерпілих ОСОБА_2. і ОСОБА_3 за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів і є правильним.

Так, ОСОБА_2 у судовому засіданні детально розповіла про обставини вчинення злочинів щодо неї. Потерпіла пояснила, що 14 лютого 2008 року у вечірній час зайшла до квартири ОСОБА_3 де знаходився ОСОБА_1 і перебував у стані алкогольного сп’яніння. Коли вона хотіла піти, засуджений не відпустив її, а завдаючи ударів по голові та погрожуючи розправою, завів до своєї квартири де утримував тривалий час. Перебуваючи у квартирі ОСОБА_1 на її мобільний телефон надійшов дзвінок, після чого засуджений відібрав у неї телефон та сказав, що не поверне. Усі дії засудженого супроводжувались заподіянням їй ударів переважно в голову. 16 лютого 2008 року ОСОБА_1 зайшов до квартири ОСОБА_3 де знаходилася й вона. Засуджений погрожував їй та ОСОБА_3 убивством та вимагав написати розписку, що вона претензій до нього не має, що заборгувала йому гроші. При цьому, ОСОБА_1 душив її та ОСОБА_3 завдавав ударів по голові, а також приставляв до її шиї виделку.

Потерпілий ОСОБА_3 дав суду аналогічні показання.

Крім того, винність ОСОБА_1 стверджується й показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 а також даними, що є у протоколах особистого огляду та вилучення мобільного телефону, виїмки, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілих ОСОБА_2. та ОСОБА_3 висновках судово-медичних експертиз.

Усі перевірені у судовому засіданні докази, обгрунтовано покладені в основу обвинувального вироку, оскільки вони узгоджуються між собою та повністю викривають ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Суд першої інстанції підставно не надав віри показанням засудженого та визнав, що в такий спосіб він намагається уникнути кримінальної відповідальності.

За таких обстави, доводи ОСОБА_1 про те, що злочинів він не вчиняв, а також про те, що потерпілі його обмовили, не можна визнати обґрунтованими.

Що стосується доводів засудженого про застосування на досудовому слідстві до нього незаконних методів, то як убачається із матеріалів справи, за наслідками перевірки відповідних заяв ОСОБА_1, було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції (т.2 а/с 9-11).

Твердження ОСОБА_1 про те, що було порушено його право на захист, не знайшло підтвердження в матеріалах справи. Так, вимоги кримінально-процесуального закону щодо забезпечення права на захист не порушено. Зі справи видно, що на досудовому слідстві права ОСОБА_1 захищав адвокат ОСОБА_9., а в суді – ОСОБА_9. та ОСОБА_10

Посилання у касаційній скарзі на те, що засудженого не ознайомили із матеріалами справи, не відповідає дійсності. Як убачається зі справи, після закінчення досудового слідства ОСОБА_1 була надано матеріали справи для ознайомлення, про що у справі складено відповідний протокол (т.1 а/с 232). Після винесення у справі вироку та виготовлення протоколу судового засідання, засуджений клопотання про ознайомлення із матеріалами справи не подавав.

Доводи ОСОБА_1 аналогічного змісту були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Злочинні дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 129 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи засудженому покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого та конкретні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення і дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства, призначивши винному покарання, яке є необхідним й достатнім.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.