Вищий адміністративний суд України в складі колегії:

Єрьоміна А.В. (головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року, -

У серпні 2014 року представник позивача ОСОБА_4 (далі - позивач) - ОСОБА_6 звернулася в Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_4 та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком з 7 серпня 2011 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо не поновлення виплат пенсії за віком ОСОБА_4.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області поновити виплату пенсії ОСОБА_4 з 7 серпня 2011 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області залишена без задоволення.

постанова Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року змінена в частині дати зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області поновити виплату пенсії за віком позивачу та виплатити останню, а саме: остання підлягає поновленню та виплаті з 7 серпня 2014 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити вищезазначене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині дати, з якої підлягає поновленню та виплаті пенсія, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 7 серпня 2014 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за віком.

Відповідачем було відмовлено в призначені пенсії за віком, оскільки документально не підтверджено фактичне місце проживання позивача на території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статті 24 Конституції України зазначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховної Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон, пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, починаючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року (v025p710-09) " 25-рп/2009 що відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені положення визнанні такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до Закону України "Про Конституційний суд України" (422/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (v015p710-00) , закони, правові акти або окремі положення, визнанні за цим рішенням неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відмова Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у поновленні ОСОБА_4 виплати пенсії за віком у зв'язку з постійним проживанням в Державі Ізраїль є протиправною.

Проте, Вищий адміністративний суд України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про зміну дати зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 7 серпня 2011 року на 7 серпня 2014 року у зв'язку з пропущенням стрку звернення до суду з позовною заявою з огляду на наступне.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 (v025p710-09) , оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV (1058-15) держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підставі наведеного Вищий адміністративний суд приходить до висновку про те, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 (v025p710-09) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Оскільки позивач просить зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком з 7 серпня 2011 року, саме з цієї дати повинна бути відновлена виплата пенсії за віком.

З урахуванням викладено, Вищий адміністративний суд вважає, що суд апеляційної інстанції помилково зробив висновок про зміну дати зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за віком та виплатити пенсію з 7 серпня 2014 року, і постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4- ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року залишити в силі.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року в частині зміни дати зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області поновити виплату пенсії за віком та виплати останню з 7 серпня 2014 року скасувати.

В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.