Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на ухвалу та ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 за заявою Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області про зміну способу й порядку виконання рішенняу справі № 2а-7621/10/1370 за позовом ОСОБА_4 до 1) Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, 2) Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова про зобов'язання вчинити дії та стягнення суми штрафу,-

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова, в якому просив стягнути з відповідача суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит в розмірі 230,81 грн., штраф за неповне повернення суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит в розмірі 230,81 грн., а всього на загальну суму 461,62 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013, позов задоволено повністю, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова надати Управлінню Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова висновок про перерахування на поточний рахунок ОСОБА_4 суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит в розмірі 230 грн. 81 коп., зобов'язано Управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_4 штраф за несвоєчасне та неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягали поверненню ОСОБА_4 у зв'язку із нарахуванням податкового кредиту за 2009 рік в розмірі 230 грн. 81 коп.

08.08.2014 Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області звернулося до суду із заявою № 02-05/326 про зміну способу й порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, Управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова про зобов'язання до вчинення дій та стягнення суми штрафу.

Заява мотивована неможливістю виконати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 у зв'язку зі зміною законодавства. Так, згідно пп.20.4.2 п.20.4 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", чинного на момент ухвалення судового рішення у справі, обов'язок щодо нарахування та сплати штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку було покладено на орган державного казначейства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказана норма втратила чинність з 01.01.2011, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) . Отже, з 01.01.2011 механізм (порядок) щодо нарахування та виплати штрафів за несвоєчасне та неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб відсутній, а органи державної казначейської служби не уповноважені нараховувати та виплачувати такі штрафи. Таким чином, заявник вважає, що здійснення виплати штрафу за несвоєчасне та неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб можливе лише шляхом безспірного списання коштів з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу, з вини якого виникли такі зобов'язання.

За таких підстав Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області просить суд змінити спосіб виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 у справі № 2а-7621/10/1370 шляхом стягнення штрафу за несвоєчасне та неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, заяву Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області № 02-05/326 від 08.08.2014 про зміну способу й порядку виконання рішення задоволено, змінено спосіб і порядок виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 у справі №2а-7621/10/1370, шляхом стягнення на користь ОСОБА_4 штрафу за несвоєчасне та неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова в розмірі 230 (двісті тридцять) грн. 81 коп.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про зміну способу й порядку виконання рішення.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно пунктів 2, 4 частини 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії та про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

За змістом ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Задовольняючи заяву про зміну способу й порядку виконання рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , яким змінено правове регулювання порядку виконання судових рішень, за якими боржником є державний орган. Посилаючись на вимоги названого Закону, суди дійшли висновку, що здійснення виплати штрафу за несвоєчасне або неповне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб можливе лише шляхом безспірного списання коштів з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу, з вини якого виникли такі зобов'язання, а в разі відсутності у зазначеного органу відповідних державних призначень - за рахунок коштів, призначених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо нарахування та виплати штрафу за несвоєчасне та неповне повернення суми надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, є необґрунтованими, з огляду на положення ст. 124 Конституції України та ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , із заявою про виконання рішення суду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що в даному випадку, підстави для зміни способу виконання судового рішення відповідно до положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) могли виникнути у випадку, коли після звернення стягувача за правилами ч.2 ст.3 названого Закону до Державної казначейської служби України із заявою про виконання рішення суду йому було б відмовлено з мотивів неможливості виконання судового рішення у відповідності до положень названого Закону, у зв'язку з невідповідністю формулювань резолютивної частини судового рішення вимогам названого Закону.

Однак, вищенаведені фактичні дані судами не встановлені та матеріалами справи не підтверджуються.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності законних підстав для задоволення заяви Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області № 02-05/326 про зміну способу й порядку виконання рішення.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно та всебічно, проте, з урахуванням вищенаведеного та доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до ст. 229 КАС України ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області про зміну способу й порядку виконання рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у даній справі скасувати.

3. У задоволенні заяви Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області № 02-05/326 від 08.08.2014 про зміну способу й порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова про зобов'язання до вчинення дій та стягнення суми штрафу відмовити.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .