Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Бондаренка Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013

у справі № 804/5037/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм"

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм" звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000282220 від 23.10.2012 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914,41 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000282220 від 23.10.2012 в оскаржуваній частині.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, складено акт № 141/222/31040792 від 07.07.2012.

В ході розгляду первинної скарги ТОВ з II "НовоФарм" ДПС у Дніпропетровській області для об'єктивного прийняття рішення за розглядом скарги, перевірки аргументів та доводів, викладених у скарзі платника, для уточнення та обґрунтування даних, визначених попередньою перевіркою, призначено проведення документальної позапланової перевірки, за результатами якої складено акт від 04.10.2012 № 332/222/31040792, в якому зафіксовані порушення, зокрема: п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.1 ст. 135, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 та пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 38.1.1 п. 138.1, пп. 138.2, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3, пп. 138.10.4, пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141, пп. 153.1.3, п. 153.1.4, п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 752 138 грн., у т.ч. за 2 кв. 2011 року в сумі 279 294 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 472 138 грн.

На підставі результатів проведених перевірок, 23.10.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000282220 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 601 759 грн., в т.ч.: 2 601 758 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач до суду оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914,41 грн.

Підставою для грошового зобов'язання в розмірі 749 914,41 грн. став висновок податкового органу за результатами перевірки відображених у рядку 06.3 Декларацій "Фінансові витрати відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу III Податкового кодексу України (2755-17) " показників за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, у загальній сумі 47 311 852 грн. Так, перевіркою встановлено, що позивачем за отримані у банку кредити нараховувались відсотки. Грошові кошти, які одержані за кредитними договорами з метою фінансування поточної діяльності позивача, використані останнім на погашення кредитів, тобто не за цільовим призначенням, не для фінансування власної поточної діяльності. Позивач не отримав від таких операцій доходу і фактично кредитні кошти були витрачені на погашення боргу за іншими кредитними договорами.

Матеріалами справи встановлено, що позивач 21.03.2011 згідно з Договором від 11.03.2011 № Н126 Г/С отримав від КБ "Приватбанк" на розрахунковий рахунок кредитні кошти у сумі 26 500 000 грн., цільове призначення яких - поповнення обігових коштів. 22.03.2011 частина отриманих коштів в розмірі 10 000 000 грн. направлена позивачем на погашення раніше отриманого від КБ "Приватбанк" кредиту за Договором від 25.03.2010 № Н101 г/с, а в розмірі 10 000 000 грн. направлена позивачем на погашення раніше отриманого від КБ "Приватбанк" кредиту за Договором від 12.05.2010 № Н103 г/с. Також позивач 16.05.2011 згідно з Договором від 10.05.11 №Н130 г/с отримав від КБ "Приватбанк" на розрахунковий рахунок кредитні кошти в розмірі 60 000 000 грн., цільове призначення яких - поповнення обігових коштів. Отримані кошти 17.05.2011 в розмірі 60 000 000 грн. направлені позивачем на погашення заборгованості за кредитним договором від 12.05.2013 № Н103Г/С, що підтверджено платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Позивачем за результатами звітних періодів ІІ та ІІІ кварталів 2011 року нараховані відсотки за користування кредитами за Договорами від 11.03.2011 за № Н126 г/с та від 10.05.2011 за № Н130Г/С віднесені до витрат підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні кредитні кошти використані позивачем для погашення своєї заборгованості, виникнення якої безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача та строк погашення якої настав, а отже також пов'язані з господарською діяльністю платника, тому посилання податкового органу на порушення позивачем положень Податкового кодексу України (2755-17) та не пов'язаність операції отримання кредиту з господарською діяльністю є необґрунтованими та не відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю платника податків слід розуміти діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно положень пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

В судовому порядку встановлено, що кредитні кошти, отримані за Договорами від 25.03.2010 № Н101 г/с та від 12.05.2010 № Н103 г/с, які погашені за рахунок кредитних коштів, отриманих за Договорами від 11.03.2011 № Н126 г/с та від 10.05.2011 № Н130 г/с, направлені для розрахунку з постачальниками сільськогосподарської техніки, придбаної задля провадження господарської діяльності позивача, що не спростовано відповідачем та не враховано останнім при винесені оскаржуваного рішення. Зі змісту вказаних кредитних договорів вбачається, що кошти надані позивачу на такі цілі як поповнення оборотних коштів.

Згідно умов Договорів від 25.03.2010 № Н101Г/С строк повернення кредиту - 24.03.2011, а від 12.05.2010 № Н103/Г/С - 11.05.2011. Також як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем кредитні кошти за Договорами від 11.03.2011 № Н126 г/с та від 10.05.2011 № Н130 г/с надані позивачу за ставкою 12% річних, а за Договорами від 25.03.2010 № Н101 г/с та від 12.05.2010 № Н103 г/с - 14% річних.

Як встановлено в судовому порядку, позивач при укладенні договору купівлі-продажу мав на меті отримання прибутку і здійснював свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від товариства причин.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, а неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю платника податку, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

З огляду на викладене, в даному випадку, обов'язковою умовою включення витрат, пов'язаних з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу витрат платника податків є їх зв'язок з господарською діяльністю такого платника, а також з огляду на встановлені в судовому порядку обставини справи, суд приходить до висновку, що фактично спірні кредитні кошти використані позивачем для погашення своєї заборгованості, виникнення якої безпосередньо пов'язано з господарською діяльності позивача та строк погашення якої настав, а отже також пов'язані з господарською діяльністю платника.

Також в судовому порядку спростовані твердження відповідача щодо безпідставності укладення кредитних договорів за наявності у позивача значної суми дебіторської заборгованості та відсутністю проведення позовної роботи з її стягнення, тим, що податковим законодавством не обмежено право платника податків на віднесення витрат, пов'язаних з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу витрат за наявності у такого платника податку непогашеної дебіторської заборгованості.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність віднесення позивачем до витрат нарахованих відсотків за кредитними коштами, отриманими за Договорами від 11.03.2011 № Н126 г/с та від 10.05.2011 № Н130 г/с., та, відповідно, безпідставного збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914,41 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .