Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 17 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Волинської області на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2008 року,

цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Луцька, мешканця

с. Піддубці Луцького району,

раніше не судимого,

засуджено: за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він навесні 2006 року, знаходячись в будинку АДРЕСА_1, з метою подальшого використання виготовив способом струменевого друку посвідчення водія на власне ім`я.

Він же 3 лютого 2008 року приблизно о 23 годині, будучи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись у приміщенні Піддубівської загальноосвітньої школи, відкрито викрав належні ОСОБА_2 гроші у сумі 250 грн.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки призначив засудженому покарання, яке не може бути до нього застосовано. Також вважає, що призначене засудженому покарання є м`яким.

Заслухавши доповідь судді, прокурора про підтримання касаційного подання, скасування постановленого щодо ОСОБА_1 судового рішення з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріли справи та обговоривши доводи касаційного подання колегія судді вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи суд, призначаючи покарання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358 К КК України (2341-14) , в порушення вимог ч.3 ст. 61 КК України, застосував до нього покарання у виді обмеження волі, не дивлячись на те, що він на час злочину був неповнолітнім.

Тобто, суд застосував кримінальний закон, який не підлягає застосуванню до цієї особи, що обґрунтовано зазначено у касаційному поданні.

Посилання ж прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованим.

Воно відповідає вимогам ст. 65 КК України і призначене з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних щодо особи засудженого, який вину визнав та щиро розкаявся, раніше не судимий, злочин вчинив у неповнолітньому віці.

Оскільки, крім обмеження волі, санкція ч. 1 ст. 358 КК України передбачає покарання у виді арешту, тому колегія суддів вважає за необхідне визначити ОСОБА_1 покарання у виді арешту.

За таких обставин вирок місцевого суду підлягає зміні з призначення засудженому покарання за ч. 1 ст. 358 КК України у виді арешту.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Волинської області задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Визначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 358 КК України у виді арешту строком на 45 діб.

Вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки та, відповідно до ст. 75 КК України, звільненим від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.