Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у місті Києві 17 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього,

вироком Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2008 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 березня 2009 року,

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця села Козин Обухівського району Київської області, мешканця міста Обухова Київської області, громадянина України, раніше судимого – 04 квітня 2007 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 до позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 13 серпня 2007 року приблизно о 21-ій годині в під’їзді АДРЕСА_1 із заподіянням удару в тім’яну частину голови, що призвело до втрати свідомості, напав на ОСОБА_2 та заволодів його майном на загальну суму 2 380 гривень.

29 серпня 2007 року приблизно о 22-ій годині 30 хвилин неподалік будинку № 9 на вулиці Миру в місті Обухові ОСОБА_1 із застосуванням насильства, що було небезпечним для життя та здоров’я, напав на ОСОБА_3 та заволодів його майном на загальну суму 100 гривень.

10 грудня 2007 року десь о 1-ій годині поблизу спорткомплексу на вулиці Київській у тому ж місті ОСОБА_1 напав на ОСОБА_4 та, застосовуючи насильство, що було небезпечним для життя і здоров'я, заволодів його майном на загальну суму 2 097 гривень.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на неповноту та однобічність досудового слідства і судового розгляду, фальшування матеріалів справи, неправильне застосування кримінального закону, порушення його права на захист, яке полягало в тому, що під дією недозволених методів слідства його змусили відмовитися від захисника. Заперечує напади на потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також звертає увагу на відсутність у справі судово-медичних даних про тяжкість спричинених останнім тілесних ушкоджень. Вважає, що злочинні дії відносно ОСОБА_2 слід перекваліфікувати на ст. 186 КК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ця скарга задоволенню не підлягає.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 187 КК України, відповідають фактичним обставинам справи та обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні й наведених у вироку доказів.

Доводи касаційної скарги не заперечують висновків суду, оскільки не випливають зі змісту закону й спростовуються матеріалами справи. Йдеться про таке.

Згідно із диспозицією ст. 187 КК України розбоєм є напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Відповідно до рекомендацій, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 року (v0012700-92) , небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого насильством є заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, відноситься насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, душення шиї тощо.

Як убачається з матеріалів справи, під час нападу на ОСОБА_2, ОСОБА_1 застосував до нього насильство, яке було небезпечним для життя та здоров’я в момент заподіяння.

Ці обставини підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що 13 серпня 2007 року приблизно о 21-ій годині на нього було скоєно напад із заподіянням ззаду удару по голові, від чого він втратив свідомість і впав. Такі ж показання ОСОБА_2 давав і в ході досудового слідства. Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи від 22 травня 2008 року на тім’яній частині голови ОСОБА_2 були виявлені ушкодження, які відносяться до легких й могли бути спричинені за описаних потерпілим обставин (т. 1 а. с. 57, 100-101; т. 2 а. с. 192-193).

Наведене в своїй сукупності вказує на відсутність ознак заволодіння майном шляхом грабежу, а, отже, й підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст. 186 КК України.

Обґрунтовуючи винність у злочинах проти власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4, суд правильно послався на явки з повинною ОСОБА_1, а також на свідчення, які він висловив на очних ставках з кожним із потерпілих відповідно 29 травня та 19 червня 2009 року. У цих показаннях ОСОБА_1 визнав, що нападав на них і викрав їх речі у час, місце та спосіб, який вони назвали (т. 1 а. с. 151, 164-165; т. 2 а. с. 30, 50).

У заявах про злочин потерпілі повідомили коли та за яких обставин щодо них було скоєно напад, а на допитах під час досудового слідства – конкретизували, що нападник наносив удари, від яких вони втрачали свідомість, після чого забирав належне їм майно

Цього висновку суд дійшов й на підставі даних обшуку помешкання ОСОБА_1 від 12 червня 2008 року та пред’явлення предметів для впізнання від 19 червня 2008 року, згідно з якими за місцем проживання засудженого було знайдено плеєр з індивідуальними ознаками, по яких ОСОБА_4 впізнав його як такий, що належав йому й був викрадений під час нападу на нього (т. 1 а. с. 140; т. 2 а. с. 4, 14, 42, 185-186).

Не впливають на правильність висновків суду й доводи касаційної скарги щодо порушення права на захист.

Із матеріалів справи вбачається, що під час досудового слідства ОСОБА_1 було роз’яснено право мати захисника, однак він ним не скористався. Проте, коли 19 червня 2008 року засуджений виявив таке бажання, органи досудового слідства відповідно до ч. 3 ст. 47 КПК України призначили йому захисника ОСОБА_5 й усі наступні слідчі дії проводили за його участю. Цей же захисник брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Та обставина, що захисник ОСОБА_5 був відсутнім під час розгляду справи апеляційним судом, на що, зокрема, акцентується увага в касаційній скарзі, сама по собі не свідчить про порушення права на захист, оскільки для цього не було фактичних і передбачених законом процесуальних підстав, які зобов’язували суд другої інстанції проводити розгляд справи з обов’язковою участю захисника (т. 1 а. с. 95-97, 113-115, 168-169; т. 2, а. с. 57-58, 62, 65, 70-71, 81-82, 83-84, 90, 93, 147, 181).

Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б вплинути на обґрунтованість і правильність судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його касаційної скарги.