Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 12 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Вінницької області та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 30 квітня 2009 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 30 квітня 2009 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 25 червня 2005 року о 23 год. 30 хв., перебуваючи у АДРЕСА_1 за місцем проживання свого батька ОСОБА_2, куди він прийшов з метою з’ясування місця знаходження своєї матері ОСОБА_3, під час бійки, яка сталася між ним і батьком внаслідок суперечки на ґрунті особистих неприязних стосунків, що склалися раніше, наніс йому невстановленим під час досудового слідства тупим твердим предметом, схожим на биту, декілька ударів по голові та різним частинам тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості й безпідставним звільненням його від відбування покарання з випробуванням, а також істотним порушенням судом при постановленні вироку кримінально-процесуального закону, оскільки всупереч вимогам ст. 324 КПК України в мотивувальній частині вироку щодо ОСОБА_1 відсутня вказівка про кваліфікацію вчиненого ним злочину за відповідною статтею Кримінального кодексу України (2341-14) , що залишилося поза увагою апеляційного суду під час розгляду даної справи в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 також просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням йому занадто м’якого покарання та безпідставним застосуванням судом ст. 75 КК України і звільненням від його відбування з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні необхідно відмовити.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 в касаційному поданні та касаційній скарзі не оспорюються.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, обставини, які пом’якшують покарання, а також відсутність обставин, які його обтяжують.

Приймаючи рішення про застосування ст. 75 КК України і звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, суд виходив із того, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, має на утриманні неповнолітню дитину. Також судом враховано молодий вік засудженого. Як встановлено під час судового слідства, ОСОБА_1 вчинив злочин на ґрунті сімейних конфліктів батька й матері.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного йому покарання з випробуванням.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни або скасування постановлених у даній справі судових рішень, не виявлено.

Те, що в мотивувальній частині вироку щодо ОСОБА_1 суд, кваліфікуючи його дії як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, не зазначив статтю Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) , яка передбачає відповідальність за цей злочин, всупереч доводам касаційного подання не порушує вимог п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України, які зобов’язують суд при постановленні вироку вирішити питання про те, чи містить діяння склад злочину і якою статтею кримінального закону він передбачений, оскільки в резолютивній частині вироку щодо ОСОБА_1 суд зазначив кримінальний закон, який передбачає відповідальність за вчинення злочину, в якому його визнано винним, що відповідає вимогам ст. 335 КПК України щодо змісту резолютивної частини вироку, а у мотивувальній частині вироку суд навів ознаки складу злочину, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винним. Отже, доводи прокурора про порушення судом вимог кримінально-процесуального закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Вінницької області та касаційної скарги потерпілого ОСОБА_2 у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 відмовити.