Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Розівського районного суду Запорізької області від 5 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2009 року.

Вироком Розівського районного суду Запорізької області від 5 грудня 2008 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця м. Антрацит Донецької області,

громадянина України, не судимого, –

засуджено за ст. 118 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

На підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 9 червня 2007 року ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_1 1 700 грн. за надання правової допомоги.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 6 листопада 2005 року у період часу з 4 години 05 хвилин до 4 години 30 хвилин, перебуваючи біля магазину "Люксембург", розташованого по вул. Леніна, 117 у смт Розівка Розівського району Запорізької області, будучи у стані алкогольного сп’яніння, у ході сварки, яка раптово виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, обороняючись від неправомірного посягання ОСОБА_3, навмисно, з метою захисту свого життя та здоров’я, перевищуючи межі необхідної оборони, дістав з карману своєї дублянки розкладний ніж, розкрив його і, тримаючи в правій руці, почав розмахувати ним, таким чином захищаючись від ОСОБА_3, в процесі чого умисно завдав останньому більше 3-х ударів в область живота і поперекову область, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2009 року цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий посилається на те, що досудове і судове слідство проведені неповно, необ’єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що ОСОБА_2 не перебував у стані необхідної оборони, а умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження від яких настала його смерть. Крім того зазначає, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні його позовних вимог. Також зазначає, що посилання апеляційного суду у своєму рішенні на те, що ніж, яким ОСОБА_2 заподіяв тілесні ушкодження потерпілому, згідно з експертизою, не був холодною зброєю, є неспроможними, оскільки такої експертизи не проводилося. Просить судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який вважав, що судові рішення підлягають скасуванню через допущені судами істотні порушення кримінально-процесуального закону, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, представник потерпілого – адвокат ОСОБА_4 під час судового розгляду справи заявив про наявність в діях ОСОБА_2 умисного вбивства, тобто фактично порушив питання про кваліфікацію дій підсудного за статтею Кримінального кодексу (2341-14) , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, що можливе тільки шляхом повернення справи на додаткове розслідування.

За таких обставин, суду у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону необхідно було поставити це питання на обговорення учасників судового розгляду та прийняти по ньому відповідне процесуальне рішення.

Проте ця заява була проігнорована судом і ніякого процесуального рішення по ній суд не прийняв, чим допустив порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, всупереч вимогам статей 267, 308, 318 КПК України потерпілому, який був присутній у судовому засіданні і показання якого є одним із джерел доказів по справі, не було надано право дати показання у суді та виступити у судових дебатах, а у вироку відсутнє будь-яке посилання на показання потерпілого.

Наведені порушення кримінально-процесуального закону колегія суддів вважає істотними, оскільки вони суттєво обмежили права потерпілого як при розгляді справи в суді, так і щодо оскарження судового рішення, передбачені статтями 348, 384 КПК України, згідно з якими потерпілий і його представник мають право оскаржувати судове рішення тільки в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, а також перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст. 334, ст. 323 КПК України та роз'яснень, даних у пунктах 16 і 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 20 червня 1990 року зі змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 року (v0003700-93) , № 12 від 3 грудня 1997 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0012700-97) , у мотивувальній частині обвинувального вироку суд повинен дати аналіз усім зібраним у справі доказам, тобто всім фактичним даним, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, та навести відповідні обґрунтування прийнятого рішення.

При розгляді даної кримінальної справи та постановленні вироку суд не дотримався цих вимог кримінально-процесуального закону.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд лише навів у ній досліджені докази, але ніякого аналізу їм не дав, не зазначив мотиви прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема, тих, якими обґрунтовував свою позицію представник потерпілого.

Також, приймаючи рішення про відмову в задоволенні цивільного позову потерпілого щодо відшкодування моральної шкоди, суд у вироку не навів переконливих мотивів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених потерпілим вимог.

Крім того, як убачається з протоколу судового засідання, суд у порушення вимог ст. 319 КПК України не надав підсудному останнє слово, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 370 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та постановленні вироку були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а тому вирок суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно й всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне й обґрунтоване рішення з викладенням у вироку аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення.

Оскільки апеляційна інстанція не звернула уваги на зазначені істотні порушення норм кримінально-процесуального закону і залишила вирок без зміни, то ухвала апеляційної інстанції також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Розівського районного суду Запорізької області від 5 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2009 року щодо ОСОБА_2 с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.