Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 листопада 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 13 квітня 2010 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

останній раз судимого 04.06.2004 р.

за ч.1 ст. 204 КК України до покарання

у виді обмеження волі строком на 1 рік,

засуджено за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком від 4 червня 2004 року йому остаточно визначено покарання – 3 роки 4 місяці позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 28 вересня 2009 року, приблизно о 13 год., знаходячись в приміщенні приватного нотаріуса Шевченко Н.В. по вул. Гагаріна, 4, в м. Херсоні, таємно викрав мобільний телефон "Motorola Razr V 8" вартістю 4000 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну постановленого щодо нього судового рішення: просить його дії перекваліфікувати з ч.2 на ч.1 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців. Вважає, що його безпідставно було засуджено за ч.2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою "повторність", оскільки його попередні судимості вже погашені. Крім того, стверджує, що суд необґрунтовано призначив йому остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, оскільки від відбування покарання за попереднім вироком він не ухилявся, в розшук оголошений не був.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив скаргу засудженого залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні крадіжки за обставин, встановлених судом, ґрунтуються на доказах, які детально викладені у вироку та яким суд дав належну оцінку.

Доводи засудженого у касаційній скарзі щодо неправильної кваліфікації його дій за ч.2 ст. 185 КК України є безпідставними.

Органами досудового слідства та судом дії ОСОБА_5 були кваліфіковані за ч.2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою - повторність.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 11 березня 1997 року з подальшими змінами, внесеними ухвалою Херсонського обласного суду від 27 травня 1997 року, ОСОБА_5 було засуджено за ст. 140 ч.3, 17, 141 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) на 7 років позбавлення волі. Після звільнення 22 липня 2002 року з місць позбавлення волі ОСОБА_5, маючи непогашену судимість, 20 січня 2004 року вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 204 КК України, за який його було засуджено Суворовським районним судом м. Херсона від 4 червня 2004 року до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. Від виконання покарання за цей злочин він ухилявся, у зв’язку з чим за поданням кримінально-виконавчої інспекції Суворовського району м. Херсона постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 28 липня 2005 року було постановлено про направлення ОСОБА_5 до місця відбування покарання.

Отже, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою "повторність", оскільки його попередня судимість за крадіжку та грабіж погашена не була. Не можна застосовувати до ОСОБА_5 і положення п. 2 ч. 1 ст. 80 КК України щодо закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Згідно з ч. 3 даної статті перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. Такий факт ухилення ОСОБА_5 від виконання покарання був встановлений постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 28 липня 2005 року, згідно з якою було прийнято рішення про направлення ОСОБА_5 до місця відбування покарання.

Оскільки ОСОБА_5 був затриманий тільки 7 жовтня 2009 року, після вчинення злочину за останнім вироком, та призначене покарання за попереднім вироком він не відбув, за таких обставин суд обґрунтовано призначив ОСОБА_5 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою зміну або скасування постановленого судового рішення, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 13 квітня 2010 року – без зміни.