Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 10 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції, на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: 1) 30.04.2004 року ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК на 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік; 2) 26.07.2004 року за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК на 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю чи обліком товарно-матеріальних цінностей строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 4 ст. 76 КК України.

За ч. 2 ст. 209 КК України ОСОБА_1 виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року цей вирок залишений без зміни.

Відповідно до мотивувальної частини вироку, суд дійшов до висновку про те, що "ОСОБА_1 самонадіяно намагаючись продемонструвати свої можливості як керівника підприємства, зловживаючи своїм службовим становищем всупереч інтересам служби, в порушення діючого законодавства, яке передбачало оплату зерна за фактом закладення його до держрезерву, подав до ДП "НВО Либідь" та ДАК "Укрресурси" підроблені приймальні акти форми Р-16 "Про закладку зерна до державного матеріального резерву", внаслідок чого кошти Державного комітету України з матеріального резерву були незаконно перераховані на рахунки ДП "Батьовський КХП" та ТзОВ "Компанія Агролюкс" з наступним перерахуванням їх постачальникам в якості попередньої оплати за пшеницю, яку однак в повному обсязі очолюване ним підприємство не отримало". При цьому суд зазначив у вироку, що "будь-яких достовірних даних про те, що ОСОБА_1 обернув отримані кошти на власну користь, у справі не здобуто", проте вказав, що вбачає в діях ОСОБА_1 ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КПК, за подання ним в ДАК "Укрресурси" підробленого приймального акту форми Р-16 № 2 від 30.08.2002 року на 1000 т. зерна, внаслідок чого ТзОВ "Компанія "Агролюкс" було незаконно перераховано 400000 грн. державних коштів, чим Державному комітету України з державного матеріального ресурсу було заподіяно тяжких наслідків.

Суд у вироку також зазначив, що ним не здобуто доказів участі ОСОБА_1 в розкраданні коштів держрезерву за попередньою змовою з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та окремо у складі організованої злочинної групи за попередньою змовою зі ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

У касаційному поданні порушено питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, внаслідок чого злочинні дії засудженого безпідставно перекваліфіковані з ч. 5 ст. 191 на ч. 2 ст. 364 КК України та призначено покарання, яке є несправедливим внаслідок м’якості. При цьому прокурор вказує на те, що органами досудового слідства здобуті безперечні докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, посилаючись на те, що вироком Ужгородського міжрайонного суду від 13.06.2007 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було засуджено за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 209 КК України за те, що вони за попередньою змовою між собою та ОСОБА_1, матеріали щодо якого були виділені в окреме провадження у зв’язку з розшуком, у складі організованої групи вчинили декілька епізодів заволодіння та розтрати державного майна з подальшою легалізацією отриманих коштів.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунтованість касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК, мотивувальна частина вироку повинна містити обвинувачення, визнане судом доведеним із зазначенням часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких грунтується висновок суду, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, а також наводить обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованого – підстави для цього.

Зазначені вимоги КПК (1001-05) судом першої інстанції порушені, оскільки вирок не містить обвинувачення ОСОБА_1, визнаного цим судом доведеним, зміна обвинувачення ОСОБА_1 з ч. 5 ст. 191 на ч. 2 ст. 364 КК належно не обгрунтована, а тому непереконлива. Крім того, суд дійшов висновку лише про наявність у ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК. Сумнівні також підстави визнання судом частини обвинувачення ОСОБА_1 необгрунтованим.

Разом із тим, судом у вироку наведені докази, якими невідомо яке обвинувачення обрунтувано - чи то пред’явлене ОСОБА_1 органами досудового слідства у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст. 19 ч. 2 та 209 ч. 2 КК, чи то зміна цього обвинувачення на ст. 364 ч. 2 КК та визнання частини обвинувачення необгрунтованим.

Викладення вироку таким чином ставить під сумнів обгрунтованість перекваліфікації злочинних дій ОСОБА_1, висновки суду визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, та визнання частини обвинувачення необгрунтованим, на що правильно посилається і прокурор у своєму касаційному поданні.

На переконання колегії суддів, зазначене свідчить про постановлення вироку щодо ОСОБА_1 з істотним порушенням вимог ст. 334 КПК, що потягло його незаконність та необгрунтованість.

Незважаючи на допущене судом істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_1, неконкретність обвинувачення, визнаного судом доведеним та фактично невмотивоване визнання необгрунтованим частини обвинувачення, апеляційний суд, не виклавши в ухвалі доведене судом обвинувачення, на ці обставини належної уваги не звернув, в порушення вимог ст. 377 КПК, вдавшись до загальних міркувань необгрунтованості та неконкретності апеляції прокурора, фактично невмотивовано залишив її без задоволення, що свідчить про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і апеляційним судом, оскільки ухвала цього суду при залишені апеляції без задоволення має містити підстави, через які її визнано необгрунтованою, які за змістом ч. 2 ст. 377 КПК, мають бути законними і грунтуватися на зібраних у справі доказах, а висновки - переконливими. Разом із тим, в основу підстав, через які апеляцію прокурора визнано необгрунтованою, покладені лише показання ОСОБА_1 та висновки суду першої інстанції, які саме прокурор і оспорював у своїй апеляції.

За таких обставин вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду, як постановлені з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК, підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді справи суду слід ретельно дослідити досліджені докази, встановити, чи доведене ОСОБА_1 обвинувачення і у разі доведеності - правильно викласти його у вироку, навівши відповідні докази на його обгрунтування.

При цьому суду слід мати на увазі, що вироком від 13 червня 2007 року ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були засуджені за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 209 КК України, який набрав законної сили, бо ухвалою апеляційного суду від 30 вересня 2008 року залишений без зміни. Як вбачається із цього вироку, його було оскаржено лише засудженою ОСОБА_4, а засуджені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 висновки суду не оскаржили.

За висновками цього вироку та обвинуваченням, пред’явленим ОСОБА_1, інкриміновані злочини він вчинив саме за попередньою змовою із засудженими ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Тому при новому розгляді справи суду слід ретельно перевірити обвинувачення ОСОБА_1 у викраденні державного майна за попередньою змовою із зазначеними особами, давши належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності.

Ретельної перевірки потребують також висновки цього суду про зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_1 у зв’язку із винесенням відповідної постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину за фактом фіктивного оформлення 173,9 т. зерна службовими особами Батьовського КХП. При цьому слід мати на увазі, що така постанова може стати підставою для зменшення обсягу обвинувачення лише у випадку, якщо вказана постанова слідчого прямо стосується ОСОБА_1, а не інших службових осіб цього підприємства.

Суду також слід мати на увазі, що вироком від 30 квітня 2004 року ОСОБА_1 вже було засуджено за ч. 2 ст. 364 КК, у якому фігурують 1000 тон зерна вартістю 400000 грн., за які його вже було визнано винним у сукупності з обвинуваченням у зловживанні своїм службовим становищем на загальну суму 2125000 грн. Тому при новому розгляді справи суду слід переконатися, чи не буде це повторне обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину за ст. 364 КК.

Таким чином, при новому розгляді справи суд має ретельно перевірити обвинувачення ОСОБА_1 у незаконному заволодінні державним майнам шляхом зловживання свої службовим становищем на загальну суму 1518708,63 грн. та їх легалізацію, за наслідками якого прийняти законне і обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.