Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 5 листопада 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року.

Вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2009 року

ОСОБА_1,

який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в

м. Бердянську Запорізької області,

раніше не судимого,

засуджено ч. 1 ст. 190 КК України до штафу в сумі 850 грн..

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що з 1 січня 2006 року по 17 квітня 2008 року працював на посаді заступника начальника охорони МРФ ТОВ "Охоронна фірма "Гаруда-В"" та здійснював функції, пов’язані з організацією охорони території і об’єктів ВАТ "ЮГцемент", тобто був службовою особою.

17 квітня 2008 року ОСОБА_1, виявивши ознаки проникнення сторонніх осіб на склад ВАТ "ЮГцемент" та припустивши, що під час такого проникнення могло бути викрадено майно зазначеного підприємства, вирішив встановити осіб, причетних до цього з метою подальшого введення їх в оману та заволодіння їх грошима.

18 квітня 2008 року ОСОБА_1 прибув до ОСОБА_2 в будинок АДРЕСА_1 де намагався відшукати начебто викрадені товарно-матеріальні цінності та не знайшов.

Того ж дня біля ВАТ "ЮГцемент" в смт.Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 повідомив Коновалову про те, що йому начебто відомо про причетність останнього до вчинення крадіжки з даного підприємства та запропонував передати йому 3000 грн. за замовчування таких відомостей від працівників правоохоронних органів.

Будучи введеним в оману щодо крадіжки майна зі складу та своєї причетності до неї, ОСОБА_2 погодився передати гроші, однак попросив зменшити розмір зазначеної суми. ОСОБА_1 погодився на передачу йому 2000 грн..

21 квітня 2008 року біля ВАТ "ЮГцемент" в смт.Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 2000 грн.після чого був затриманий працівниками міліції.

Суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 190 КК України і засудив його до штрафу у сумі 850 грн..

У апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просив цей вирок скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним за ч.2 ст. 189 КК України та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов’язку, передбаченого п.3 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд задовольнив апеляцію прокурора і постановив новий вирок від 13 липня 2009 року, яким визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України та призначив покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки та відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено певні обов’язки.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що злочину не вчиняв, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим ставить питання про скасування зазначеного вироку апеляційного суду із закриттям провадження по справі за відсутністю в його діях складу злочину.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав, що вирок постановлено законно і обгрунтовано, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки судових інстанцій про те, що ОСОБА_1 незаконно отримав від ОСОБА_2 2000 грн. за приховування від правоохоронних органів відомостей, які останній бажав зберегти в таємниці, підтверджений дослідженими і належно оціненими доказами.

Про це показав потерпілий ОСОБА_2, та фактично підтвердив і сам засуджений ОСОБА_1, який в ході досудового слідства написав явку з повинною про те, що за неповідомлення в правоохоронні органи про крадіжку ОСОБА_2 він отримав від останнього 2000 грн. (а.с. 24).

Ці обставини підтверджуються і даними акту розшифровки телефонної розмови між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що відбулася 18 квітня 2008 року та записаної ОСОБА_2 на диктофон, з якої вбачається, що ініціатива передачі грошей була саме від ОСОБА_1 та під загрозою у разі невиконання такої передачі повідомити правоохоронні органи про крадіжку ОСОБА_2 чужого майна.

Отримання ОСОБА_1 грошей, на підставі вказаної заяви потерпілого та вилучення працівниками міліції підтверджено відповідними протоколами помітки грошей у сумі 2000 грн., огляду та додатку до них (а.с. 13-17).

Виходячи із вказаних фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заволодіння ОСОБА_1 грошовими коштами потерпілого ОСОБА_2 сталося внаслідок саме вимагання під загрозою розголошення, тобто офіційного повідомлення правоохоронним органам про крадіжку ОСОБА_2 чужого майна.

Про те, що ОСОБА_1 був службовою особою на момент вчинення злочину свідчить наказ про його призначення на посаду заступника начальника охорони з 1 січня 2006 року (а.с. 83) та посадова інструкція, відповідно до якої ОСОБА_1 наділений організаційно-розпорядчими функціями (а.с. а.с. 46-49).

Та обставина, що 17 квітня 2008 року наказом № 66-К від 17 квітня2008 року ОСОБА_1 був звільнений з посади, не є такою, що впливає на кваліфікацію його дій, оскільки він продовжував виконувати свої службові функції і керівництво не відсторонило його від виконання своїх обов’язків.

На виконання ОСОБА_1 своїх службових обов’язків після 17 квітня2008 року вказали в апеляційному суді такі свідки, як ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, пояснивши, що 19 квітня 2008 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 здійснювали перевірку постів охорони підприємства.

Не заперечував цю обставину і сам ОСОБА_1 при допиті в апеляційному суді.

Оскільки ОСОБА_2 знав, що ОСОБА_1 є службовою особою охоронної фірми і має повноваження повідомляти правоохоронні органи про факти скоєння злочинів та причетних до цього осіб, не бажаючи розголошення таких відомостей, які хоч і є неправдивими, але для нього небажані, був вимушений передати гроші ОСОБА_1.

А тому дії ОСОБА_1 були вірно кваліфіковані як вимога передачі чужого майна з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти у таємниці, тобто вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, тобто за ч. 2 ст. 189 КК України.

При призначенні покарання, суд у відповідності із ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані, що характеризують особу винного, обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, і, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.