Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 5 листопада 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2009 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, уродженця м. Нікополя Дніпропетровської, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 371 КК України на один рік обмеження волі. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та накладено обов’язок не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_1 визнано винним в тому, що працюючи старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу з розслідування особливо важливих справ та злочинів, скоєних злочинними групами СУ УМВС України в Дніпропетровській області, вчинив завідомо незаконне затримання голови правління ВАТ Орджонікідзевський ГЗК" ОСОБА_2 Злочин вчинено за таких обставин.

14 липня 2004 року ОСОБА_1 за розпорядженням начальника слідчого відділу СУ МВС України в Дніпропетровській області прийняв до свого провадження кримінальну справу № 32032806, порушену 29 жовтня 2003 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за фактом заволодіння посадовими особами ВАТ "Орджонікідзевський ГЗК" шляхом зловживання службовим становищем грошовими коштами в сумі 904 тис. 656 доларів США.

Під час розслідування зазначеної вище кримінальної справи ОСОБА_1 повісткою від 14 липня 2004 року викликав в Нікопольський УБОП УМВС в Дніпропетровській області на 19 липня 2004 року на 11 годину свідка ОСОБА_2 Однак, не дочекавшись останнього на вказану дату і час, виніс постанову про його привід на 12 годину того ж дня.

19 липня 2004 року, ОСОБА_1 порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, і останній був доставлений на 12 годину в кабінет слідчого, де і був ознайомлений з правами підозрюваного та допитаний у його якості.

Діючи завідомо незаконно, умисно, без будь-яких на те законних підстав, передбачених ст. 106 КПК України, слідчий ОСОБА_1 цього ж дня (19 липня 2004 року) у 12 год. 45 хв. затримав ОСОБА_2 у порядку статей 115, 106 КПК України, склавши при цьому відповідний протокол.

Ухвалою колегії судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2009 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення його прав, просить судові рішення скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу, прокурора, який вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення – скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається із справи, ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні винуватим себе у вчиненні злочину не визнавав, пояснював, що він затримав ОСОБА_2 з дотриманням вимог статей 115, 106 КПК України, що умислу на незаконне затримання ОСОБА_2 у нього не було. На обґрунтування своїх доводів він наводив відповідні аргументи, а також просив дослідити відповідні докази.

Зокрема, ОСОБА_1 неодноразово просив допитати в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (т.6, а.с. 62-65, 72). Відповідно до ст. 161 і ч. 3 ст. 253 КПК України суд вправі був відмовити підсудному у задоволенні таких клопотань лише в разі, якщо докази, які пропонувалося дослідити, є неналежними чи недопустимими. Однак, суд відмовив у задоволенні клопотання про допит ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, пославшись на непередбачену законом підставу ("за необоснованностью"), а клопотання про допит ОСОБА_3 взагалі не розглянув (т.6, а.с. 96). Тим самим суд порушив право підсудного на захист, передбачене п. 4 ст. 263 КПК України.

Підсудний під час розгляду справи в суді також оспорив законність постанови про порушення кримінальної справи щодо нього (т.6, а.с. 62-65). Суд відмовив у задоволенні відповідного клопотання, пославшись на те, що скарга на постанову про порушення кримінальної справи до суду не надходила і що така скарга відповідно до ст. 2367 КПК України мала б надійти до суду до закінчення досудового слідства (т.6, а.с. 96). Фактично всупереч вимогам ч. 5 ст. 234 і ч. 2 ст. 236 КПК України скарга підсудного на постанову про порушення кримінальної справи залишилася не розглянутою, а наведені в ній доводи – не спростованими ні у вироку ні в іншому процесуальному рішенні суду, чим також були порушені процесуальні права підсудного.

Згідно зі статтями 323, 334 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Зокрема, суд у мотивувальній частині вироку повинен брати до уваги і ставлення підсудного до пред’явленого обвинувачення, дати оцінку доводів, на які той послався на свій захист.

Ці вимоги закону судом виконано не було, доводи ОСОБА_1 про невинуватість у вчиненні злочину, а також правові позиції, на яких він наполягав, залишилися не спростованими.

Зазначені порушення вимог закону є істотними. Апеляційний суд зазначені порушення залишив поза увагою. У зв’язку з цим ухвалені у справі судові рішення належить скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Новий розгляд справи необхідно здійснити з дотриманням всіх вимог закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.