Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у місті Києві 02 листопада 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5,

вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 02 липня 2009 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Зарічани Житомирського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 7 років.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь: потерпілого ОСОБА_4 384 гривні 81 копійку на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Як установив суд, злочин було вчинено за таких обставин.

07 листопада 2006 року приблизно о 15-ій годині ОСОБА_5 знаходився у дворі АДРЕСА_2 де між ним та ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин виникла сварка. З метою позбавити життя останнього, ОСОБА_5 узяв у будинку сокиру й, тримаючи її двома руками, на подвір'ї завдав потерпілому удар по голові. Однак довести до кінця задумане не зміг з незалежних від його волі причин, оскільки потерпілий відхилився від удару й підставив руку під топорище сокири. Внаслідок цього ОСОБА_4 було заподіяно забійно-скальповану рану лівої вушної раковини і скроневої ділянки з ушкодженням вушного хряща, ускладнену розвитком лівобічного адгезивного отиту з невритом лівого слухового нерву, туговухості 1 ступеня зліва, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 02 березня 2010 року вирок змінено та призначено ОСОБА_5 із застосування ст. 69 КК України покарання – позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційні скарзі потерпілий ОСОБА_4, як убачається з її змісту, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що суд не врахував ступінь тяжкості діяння, яке законом віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, наслідки злочину, а також те, що в справі немає переконливих даних для призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченого санкцією кримінального закону. Звертає увагу на те, що суд не врахував суб’єктивне ставлення ОСОБА_5 до своїх дій, який фактично не визнав своєї вини в злочині, не примирився з ним і не відшкодував шкоду.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_5, навівши своє трактування фактичних обставин справи, вважає, що він захищався від неправомірних дій потерпілого. Зазначає, що суд неправильно розцінив його дії, оскільки він не мав наміру позбавити життя потерпілого й добровільно відмовився від доведення злочину до кінця. Посилаючись на стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, ступінь тяжкості отриманого потерпілим тілесного ушкодження, просить перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 122 КК України та пом’якшити покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_5 у вчиненні замаху на умисне вбивство, суд послався на: показання самого засудженого, який не заперечував факту заподіяння ОСОБА_4 удару сокирою; показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що між ним і ОСОБА_5 протягом тривалого часу існують неприязні стосунки, під впливом яких у день злочину виникла бійка, в ході якої засуджений схопив сокиру і зі злості за завдані йому удари вдарив нею його по голові; аналогічні показання свідка ОСОБА_7 – очевидця події злочину. Із даних протоколу огляду місця події було встановлено, що злочин вчинено в дворі будинку за місцем проживання засудженого, у якому знайшли й знаряддя його скоєння.

З огляду на сукупність наведених та інших, зазначених у вироку, доказів, зокрема, дані висновку комісійної судово-медичної експертизи про характер та механізм заподіяння ушкодження, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5, завдаючи удар сокирою по голові, мав намір умисно позбавити життя ОСОБА_4

Кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України є правильною.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що зі сторони потерпілого ОСОБА_4 існувала реальна загроза його життю та здоров'ю, яка давала йому право на оборону, суди першої та апеляційної інстанцій ретельно і всебічно перевірили та слушно визнали, що ОСОБА_5 не захищався від протиправних дій потерпілого, а умисно, цілеспрямовано намагався позбавити його життя, однак не завершив задумане до кінця через протидію з боку потерпілого. Цей висновок випливає із оцінки зібраних у справі доказів у сукупності й аналізу характеру та послідовності дій засудженого до і під час злочину, зокрема, таких обставин як взаємне розташування засудженого і потерпілого перед ударом сокирою, використання знаряддя із підвищеною травмувальною дією, відсутність аналогічного предмета у потерпілого, спосіб удару та його спрямованість у життєвоважливу частину тіла, причини, через який злочинний результат не настав.

Не вказують на стан оборони ОСОБА_5 від нападу потерпілого й тілесні ушкодження, виявлені на його тілі засудженого. Ці ушкодження утворилися під час бійки, що супроводжувалася обопільним заподіянням один одному ударів, у процесі якої засуджений використав сокиру і завдав нею удар по голові ОСОБА_4 в обстановці, коли від потерпілого не відходила будь-яка загроза, що створювала реальну небезпеку для його життя чи здоров’я.

У зв’язку із цим доводи засудженого про неправильне застосування кримінального закону є безпідставними.

Апеляційний суд, пом’якшуючи ОСОБА_5 покарання, взяв до уваги ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу, обставини, що впливають на покарання. Зокрема, зважив на зайнятість ОСОБА_5 корисним ділом, відсутність даних про непогашені судимості. Також надав значення тому, що саме ОСОБА_4, будучи в стані алкогольного сп’яніння, ініціював сварку, заподіяв ОСОБА_5 тілесні ушкодження, розбив шибу вікна веранди. Було враховано й те, що внаслідок злочинних дій не настали тяжкі і невідворотні наслідки.

З огляду на наведене рішення суду про можливість виправлення засудженого і попередження нових злочинів в умовах ізоляції від суспільства на строк, який визначив апеляційний суд, є правильним.

Доводи скарги потерпілого про призначення невиправдано м’якого покарання не спростовують висновків суду, а тому не підлягають задоволенню.

Не впливають на законність ухвали апеляційного суду й доводи скарги потерпілого про вихід суду за межі апеляції захисника й безпідставне застосування ст. 69 КК України. Ці доводи не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки, як видно зі змісту апеляції та доповнень до неї, захисник просив призначити покарання нижче від найнижчої межі і підтримав його під час перегляду справи. Тому апеляційний суд з урахуванням аналогічної позиції засудженого ухвалив рішення, яке не суперечить положенням процесуального закону щодо перевірки вироку в межах апеляції.

Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційних скарг потерпілого ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5