Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Ворошиловського районного суду м.Донецька від 08 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.02.2013 року № 27/111.

Постановою Ворошиловського районного суду м.Донецька від 08 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 03.10.2012 до Донецької міської ради звернувся ОСОБА_4 із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельної ділянки, в якій просив надати йому безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1.

За результатами розгляду даної заяви Донецькою міською радою в межах повноважень та на підставі діючого законодавства 01.02.2013 прийнято рішення № 27/111 "Об отказе ОСОБА_5 в предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка в собственность для строительства и обслуживания жилого дома, хозяйственных построек и сооружений по АДРЕСА_1".

Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 став мораторій на зміну цільового призначення земель рекреаційного призначення та встановлення границь парку "Студентський".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач приймаючи рішення про відмову у виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 діяв правомірно та в межах повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Так, частиною 3 ст. 116 Земельного кодексу України встановлює, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Пункт "Г" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначає право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в межах міста - у розмірі не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами. Стаття 25 цього ж закону визначає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглянути і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їх видання.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Так, зокрема, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам на території м. Донецька регулюється ст. 118 Земельного кодексу України та Порядком.

23.12.2009 року Донецькою міською радою прийнято рішення № 40/37 "О придании земельным участкам зеленых зон и зеленых насаждений на территории города Донецка статуса городских скверов и парков", яким було визначено статус парку "Студентський".

На виконання рішення міської ради від 23.12.2009 № 40/37, програми розвитку земельних відносин та охорони земель на 2011-2015 роки, затвердженої рішенням міської ради від 14.01.2011 № 3/36, враховуючи матеріали з інвентаризації меж парку "Студентський" на території міста Донецька, 01.02.2013 Донецькою міською радою прийнято рішення № 27/106 "Про затвердження меж парку "Студентський" на території міста Донецька".

Пунктом 1 даного рішення встановлено та затверджено межі парку "Студентський" у місті Донецьку.

Пунктом 2 зазначеного рішення міською радою вирішено виключити на території парку "Студентський" господарську діяльність, яка перешкоджає чи може перешкоджати його використанню за цільовим призначенням, а також негативно впливає на природний стан цих земель.

Тобто, Донецькою міською радою прийняті рішення, якими затверджено певну містобудівну документацію та схеми землеустрою, місце розташування земельної ділянки, клопотання щодо якої подане позивачем, не відповідала вимогам містобудівної документації, що в свою чергу послужило підставою для відмови у її переданні, передбаченої ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказані рішення Донецької міської ради від 23.12.2009 № 40/37, Програми розвитку земельних відносин та охорони земель на 2011-2015 роки, затвердженої рішенням міської ради від 14.01.2011 № 3/36, враховуючи матеріали з інвентаризації меж парку "Студентський" на території міста Донецька та рішення № 27/106 "Про затвердження меж парку "Студентський" на території міста Донецька" від 01.02.2013 Донецькою міською радою є не скасованими та наданий час чинними.

Крім того, частиною 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення вмістах та інших населених пунктах" введено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме: земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень.

Отже, зазначене також унеможливлює погодження розташування земельної ділянки позивачу, оскільки зміна її цільового призначення заборонена законодавством.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Ворошиловського районного суду м.Донецька від 08 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.